Рідшають ряди наших ветеранських організацій, залишають нас назавжди так старші як і молодші наші побратими, залежно від того, кому Парка скоріше схоче перетяти нитку життя. Такий закон: одні відходять, інші здобувають мистецтво війни, спеціялізуються, вишколюються в генеральному штабі армії США.
І так, вістун УГА Тома Подола, старий еміґрант, відійшов з цього світу на 84 році життя. Цей скромний, колишній підстаршина (капраль) саперів австрійської армії, вступив до УГА 1 листопада 1918 року в Перемишлі, у місті, в якому побачив світ.
Українська армія, а радше тодішня сукупність військовиків, які зайняли місто Перемишль, — не мала великих надій утримати великий гарнізон і мостовий причілок 10-го корпусу з його велизечними складами зброї і військового майна. Тому тріюмвірат командантів, що займали Перемишль зі сходу і полудня, сотники Укарма, Павлик і Сенечко хотіли зірвати залізнодорожний міст на ріці Сяні, щоби зупинити наступ польських панцерних потягів. Два пішоходні мости, залізний і дерев'яний, було легко оборонити кулеметами. Треба було зірвати залізнодорожний. Отже названий тріюмвірат шукав людей до підмінування мосту. Зголосився Тома Подола, перемиський міщанин, мулярський майстер за фахом і сапер австрійської армії. Він одержав наказ знайти собі ще двох помічників, що він зробив і зголосив, що все готове. Тоді названі старшини пішли до д-ра Теофіля Кормоша, лідера перемиських українців і представили йому справу.
Д-р Кормош рішуче заборонив позбутися моста. Мовляв, ми мусимо вдержати міжнародне сполучення поїздів Відень — Краків — Букарешт. В місті є жидівська міліція, є
організація залізничників і робітничі організації, є соціалістичний посол Ліберман, є наш робітничий лідер Жовнір. Ми мусимо полагодити спір з поляками переговорами, а жидам і полякам запевнити свободу і правопорядок. Отож д-р Т. Кормош заборонив рушати міст. Дальші події відомі. Саперний відділ розійшовся. Тома Подола, командир відділу і свого роду історична постать, помер в Чікаго і був похоронений 5 квітня 1974 року. До смерти жалівся, що "цивілі" не дали йому знищити моста, що було військовою конечністю.
Д-р Володимир Помірко, ветеринарний лікар, заступник голови Відділу ОбВУА в Чікаго, помер 7-го квітня на 69 році життя. Широко знаний пластовий діяч, народний робітник і церковний муж довір'я, член Братства св. Андрія при новозбудованому соборі св. Володимира і Ольги, умів, завдяки своїй вдачі здобути собі велике коло приятелів. Великі маси народу облягали похоронний заклад Музики і Сина під час парастасу і панахиди. Довга валка авт відпровадила Покійного на український цвинтар св. Миколая. Шість священиків взяли участь у похороні, між ними теж о. монс. І. Прокопович з Дірборн біля Дітройту, близький кревний Покійного. Д-р Помірко служив у польській армії і попав до німецького полону на початку другої світової війни.
Мирон Дахнівський, колишній голова Відділу ОбВУА в Чікаго, майор американської армії в резерві, перейшов був вишкіл старшин генерального штабу у військовій школі у Форті Лівенворті, Кензас. Лівенворт дав таких славних американських генералів як Мек Артур, Айзенгауер, Арнолд, Бредлі і багато інших, що були командирами за другої світової війни і війни в Азії.
В березні і квітні 1974 р. курс генерального штабу закінчили 153 курсанти, переважно зі ступенями майорів, підполковників і 4 в рангах капітанів.
Українці надалі сторонять від військових шкіл, як це робили колись за Росії й Австрії. Внаслідок недостачі власних старшин генерального штабу УГАрмія наймала німців, які, хоч були льояльними і набралися навіть сантименту до України, проте не знали її проблематики, не знали відносин і не розуміли революції.
На закінчення хочу ще додати, що з колишньої Стрілецької Громади в Америці, яка мала 9 гуртків, чікаґський гурток ч. 6 вдержався найдовше. Гурток числив 32 особи; зі смертю Томи Подоли, залишилися два, кол. хорунжий УСС Гриць Сенів і автор цих рядків.
Степан Куропась, голова Відділу ОбВУА,
в Чікаґо, Ілл.
І так, вістун УГА Тома Подола, старий еміґрант, відійшов з цього світу на 84 році життя. Цей скромний, колишній підстаршина (капраль) саперів австрійської армії, вступив до УГА 1 листопада 1918 року в Перемишлі, у місті, в якому побачив світ.
Українська армія, а радше тодішня сукупність військовиків, які зайняли місто Перемишль, — не мала великих надій утримати великий гарнізон і мостовий причілок 10-го корпусу з його велизечними складами зброї і військового майна. Тому тріюмвірат командантів, що займали Перемишль зі сходу і полудня, сотники Укарма, Павлик і Сенечко хотіли зірвати залізнодорожний міст на ріці Сяні, щоби зупинити наступ польських панцерних потягів. Два пішоходні мости, залізний і дерев'яний, було легко оборонити кулеметами. Треба було зірвати залізнодорожний. Отже названий тріюмвірат шукав людей до підмінування мосту. Зголосився Тома Подола, перемиський міщанин, мулярський майстер за фахом і сапер австрійської армії. Він одержав наказ знайти собі ще двох помічників, що він зробив і зголосив, що все готове. Тоді названі старшини пішли до д-ра Теофіля Кормоша, лідера перемиських українців і представили йому справу.
Д-р Кормош рішуче заборонив позбутися моста. Мовляв, ми мусимо вдержати міжнародне сполучення поїздів Відень — Краків — Букарешт. В місті є жидівська міліція, є
організація залізничників і робітничі організації, є соціалістичний посол Ліберман, є наш робітничий лідер Жовнір. Ми мусимо полагодити спір з поляками переговорами, а жидам і полякам запевнити свободу і правопорядок. Отож д-р Т. Кормош заборонив рушати міст. Дальші події відомі. Саперний відділ розійшовся. Тома Подола, командир відділу і свого роду історична постать, помер в Чікаго і був похоронений 5 квітня 1974 року. До смерти жалівся, що "цивілі" не дали йому знищити моста, що було військовою конечністю.
Д-р Володимир Помірко, ветеринарний лікар, заступник голови Відділу ОбВУА в Чікаго, помер 7-го квітня на 69 році життя. Широко знаний пластовий діяч, народний робітник і церковний муж довір'я, член Братства св. Андрія при новозбудованому соборі св. Володимира і Ольги, умів, завдяки своїй вдачі здобути собі велике коло приятелів. Великі маси народу облягали похоронний заклад Музики і Сина під час парастасу і панахиди. Довга валка авт відпровадила Покійного на український цвинтар св. Миколая. Шість священиків взяли участь у похороні, між ними теж о. монс. І. Прокопович з Дірборн біля Дітройту, близький кревний Покійного. Д-р Помірко служив у польській армії і попав до німецького полону на початку другої світової війни.
Мирон Дахнівський, колишній голова Відділу ОбВУА в Чікаго, майор американської армії в резерві, перейшов був вишкіл старшин генерального штабу у військовій школі у Форті Лівенворті, Кензас. Лівенворт дав таких славних американських генералів як Мек Артур, Айзенгауер, Арнолд, Бредлі і багато інших, що були командирами за другої світової війни і війни в Азії.
В березні і квітні 1974 р. курс генерального штабу закінчили 153 курсанти, переважно зі ступенями майорів, підполковників і 4 в рангах капітанів.
Українці надалі сторонять від військових шкіл, як це робили колись за Росії й Австрії. Внаслідок недостачі власних старшин генерального штабу УГАрмія наймала німців, які, хоч були льояльними і набралися навіть сантименту до України, проте не знали її проблематики, не знали відносин і не розуміли революції.
На закінчення хочу ще додати, що з колишньої Стрілецької Громади в Америці, яка мала 9 гуртків, чікаґський гурток ч. 6 вдержався найдовше. Гурток числив 32 особи; зі смертю Томи Подоли, залишилися два, кол. хорунжий УСС Гриць Сенів і автор цих рядків.
Степан Куропась, голова Відділу ОбВУА,
в Чікаґо, Ілл.