Петро Самутин
Генштабу, генерал-хорунжий (До 50-тиріччя організації і формування дивізії, матеріяли до історії Українського Війська)
В попередній частині нашої праці ми подали статтю начальника штабу дивізії св. пам. генштабу, генерал-хорунжого В. Змієнка, "Роля нашої дивізії в українській державній справі". Тому, що в діях дивізії відограло надзвичайну ролю місто Замостя, дозволяємо собі подати також статтю кол. начальника оперативного відділу св. пам. сотника Андрія Домарацького.
"ОБОРОНА ЗАМОСТЯ". Для забезпечення успішних для поляків акцій під Варшавою польське командування вирішило на відтинку фронту Новоґеорґієвськ (Модлін — П. С.) -Львів потворити сильні опірні пункти, Красностав-Замостя, які могли б здержати на собі скупчені сили ворога й у випадку потреби вдарити в будь-якому напрямі.
Творення вищезгаданих пунктів викликала тактика Буденного, якому тяжко було опертися, маючи одну постійну лінію, по прориві якої його дивізії вривалися на тили армії, несли там знищення і переполох, нівечили зовсім початі операції, наслідком чого і були постійні відвороти. Що і тепер большевики візьмуться за свій спосіб воювання та що Буденний візьме участь в операціях під Варшавою, польське командування передбачало, а радше сказати, при допомозі доброї розвідки знало напевно. Покищо Буденний був зайнятий Львовом, який також стояв перед упадком і, на щастя, прив'язав до себе Буденного на кілька днів.
В ту пору VІ-а дивізія становила резерву ІІІ-ої польської армії й очікувала наказу вантажитися і від'їхати в розпорядження армії УНР, щоби там поповнити проріджені численними боями ряди і по змозі відпочити. Вищезгадані операції задержали від'їзд дивізії, яка замість вантажитись, одержала наказ негайно перейти до Замостя і приступити до його укріплення. Замостя мало стати опірним пунктом, який мусів принести знищення Буденного й успішне докінчений Варшавської операції. Для обсади Замостя була призначена 10-а польська дивізія, яка з різних причин не могла прибути на час до призначеного місця, і до її прибуття наша VІ-а дивізія мусіла заступити її, щоби не спізнитися з підготовою укріплення опірного пункту.
19 серпня 1920 року наша дивізія прибула до Замостя, де, підпорядкувавши собі стоячі вже там етапові польські батальйони і технічні компанії, приступила до праці укріплення міста. Ворог держався ще досить далеко на схід від Замостя (держав пункти: Грубешів-Тишовці-Рахане-Верехане) і поводив себе пасивно. Щоби дати змогу віддихнути змученій дивізії і спокійно вести працю біля укріплень, наказано польським батальйонам 4/2 та 2-му Люблинському стати по одному в селах Завалля і Комарів, звідки обсервувати ворога й охороняти дороги: Замостя-Грубешів та Замостя-Тишівці. (Це були етапові батальйони — П. С). Така ситуація тривала кілька днів. 10-ої польської дивізії ще не було, а ворог уже почав діяти в районі Грубешів на 2-у леґіонову дивізію. Перед Замостям почав вести також сильну розвідку. Як виявилося пізніше, було це маскування серйозних, майбутніх операцій, про які і буде тут мова. Для точнішого виявлення ситуації у ворога — розпоряджено випади на Зубовіце, на Криніце, що по дорозі на Томашів. Оба випадові відділи знайшли згадані місцевості вільними від ворога. Між тим робота над укріпленням продовжувалася. В місцях, де найдогідніший достріл копано окопи, бо на викопання суцільного рова кругом міста не було часу, зате ціле місто оточувано навколо колючим дротом.
Серед таких обставин наша дивізія отримує наказ почати вантаження, бо, мовляв, 10 польська дивізія вже в дорозі до Замостя,щоб змінити нас. Одна, 16-а, бригада встигла навантажитися і від'їхати. Зараз же по від'їзді бригади одержано зі штабу ІІІ-ої польської армії повідомлення, що Буденний дістав наказ негайно залишити Львів (Буденний Львова не зайняв — П. С.) і скупчити свою армію в районі Сокаль-Варяж, ударити на Замостя, а по зайнятті його, посуватися на Варшаву. З тим моментом Замостя стало дуже важливим, а можна навіть сказати рішальним чинником варшавської операції. Між іншим, в цей час до Замостя прибув 30-й піший полк 10-ої польської дивізії.
27 серпня наша дивізія отримала наказ такого змісту: "VІ-й стрілецькій українській дивізії припинити вантаження і, підпорядкувавши собі всі польські частини в районі Замостя, створити групу і приняти на себе оборону Замостя. Всі прибуваючі до Замостя частини 10-ої дивізії підчиняти собі".
27 серпня 1920 р. ситуація представлялася так: Ворог займав 44-ою п. дивізією в силі 2,000 штиків місто Грубешів, в районі Варяж-Сокаль були сконцентровані чотири кінні дивізії Буденного в силі біля 10,000 шабель, 2,000 штиків, 20 гармат та 200 скорострілів. Сили власні розташовано так: Етаповий польський батальйон 4/2 — займав село Завалля, а другий Люблинський — село Комарів. Останні частини групи (крім нашої 16 бригади і 30-го польського полку) та Етапний батальйон 3/7 були в Замостю. Донсько-кубанська бригада вирушила з Томашова до Тишовець, де мала охороняти переправи через річку Гучву і пильно стежити за ворогом у Варяжі, поруч якого стояла група польських військ під командою Станіслава Галлера, зложена з одної пішої і одної кінної дивізій, розташована в Ляшеві приблизно в 60 верствах на полудневий схід від Замостя, — наліво була друга дивізія леґіонова, скупчена в районі Грубешів-Грабовець. (Сім слів нерозбірливих — М. Б.). Кінна бригада, відступаючи, мала втягнути армію Буденного між другою леґіоновою дивізією і групою генерала Галлера, які мали вдарити на його фланги. По вирішенні цього наказано 30 полкові (польському — П. С.) 10-ої дивізії замкнути переправи через р. Гучву на відтинку Котуров-Тишовці і держати зв'язок з 2-ою леґіоновою див. 17-й бригаді VІ-ої дивізії стати в резерві в Горишові Руськім. Для зв'язку між штабом групи і 17-ою бригадою та 30 полком, кінний курінь (VІ-ої див. — М. Б.) мав виставити штафети, доки буде збудована телефонічна лінія. 16-й і 17-й гарматні курені стали на позицію за 30 полком. Панцерний потяг "Загончик" одержав завдання курсувати по залізниці Замостя-Вербковіце. Польський батальйон стягнено до Замостя, який разом з 6 технічним куренем і командантською сотнею нашої дивізії та Етаповим батальйоном 4/2 творили залогу Замостя. 2-й батальйон Люблинський залишився в Комарові.
Протягом 28 серпня прибули частини 10-ої дивізії — 31-й полк піхоти, дві сотні кінноти (дивізіон кінноти 10-ої польської дивізії — П. С), три польові батареї і два бронепотяги — "Мститель" і "Смерть". Залога міста значно побільшилася.
Задуманий плян втягнення Буденного між два вогні не вдався. Біля 20-ої години дня одержано донесення від командира польського батальйону, що Донсько-кубанська бригада, розбита під Тишовцями, відступає на Замостя. Рівночасно панцерний потяг "Загончик" доносить: що ворожа кіннота в силі 1,000 табель і трьох гармат посувається через місцевість Дуб в напрямку на Мйончин.
По одержанні цих відомостей наказано 17-й бригаді і 30 полкові, які стояли над річкою Гучвою, загнути своє праве крило, а у випадку цілковитого відрізання їх від штабу групи, долучитися до другої леґіоноівої дивізії. По вищезгаданих розпорядженнях рішено очікувати ворога в Замостю, довкруги якого укріплення були вже закінчені. В 24 годині того дня ворог устиг уже заняти сильними передніми відділами сс. Мйончин і Лабунє, виперши звідтам польський батальйон і Донсько-кубанську бригаду осаула Яковлева. Із 17-ою бригадою і 30 полком зв'язку вже не було: вони були відрізані.
29 серпня о 1-й годині ночі наказом були стягнені всі відділи групи до міста за дроти і їм визначено участки оборонної лінії кругом Замостя. Замостя, як стара фортеця, безперечно, надавалася на оборонний пункт. Це невелике, густо забудоване містечко, в якому сходяться три шосейні шляхи, що полегшує довіз. Околиці його в більшості відкрита рівнина. Західня частина його загороджена малою річкою Лабунькою. По обох її сторонах тягнеться тяжко прохідне болото. В деяких місцях воно зовсім недоступне. Північно-східня сторона суха та горбковата. На тій же стороні недалеко від міста тягнуться два поздовжні густо засаджені деревами села: Майдан і Шопінек. Закриваючись ними, ворог міг, незамічуваний залогою, вигідно скупчувати свої сили, а рівночасно використати ті села на вихідні пункти до наступу. Досить вигідний підступ був ще і з півночі від села Сітанець. Укріплення міста — це групи окопів з одним, а в деяких місцях з двома рядами колючих дротів, які захоплювали і обидва передмістя Замостя, — Любельське і Нову Осаду.
Другою оборонною лінією були призначені відгалуження залізниці, які ведуть до казарм і на Заваду, яких насипи могли служити заслоною відступаючим. Третя й остання оборонна лінія це старі мури міста. Всі оборонні участки були сполучені зі штабом групи телефонічно з централею при штабі, від якої тяглися дроти до проміжних, що були в Люблинських касарнях, в Новій Осаді і на станції Замостя. До артилерійського обсерватора, який містився на ратуші міста, був окремий дріт. В цей час група в Замості числила 3,200 штиків, 200 шабель, 40 кулеметів, 12 гармат і 3 бронепотяги. До Замостя наближався ворог в силі біля 10,000 шабель, 2,000 штиків, 20-ти гармат і 200 кулеметів.
29 серпня, о годині 2-й ночі наказано випади на Мйончин і Лабунє, де ворог став ночувати, з ціллю захоплення полонених і зібрання точних даних про ворога. Випади удалися. Захоплено полонених і частину обозу. Випадові відділи вернулися в призначений час з новими втратами. До ранку ворог підтяг вже головні сили і почав спочатку розвідками, а відтак і сильними наступами вишукувати слабі місця і добрі підходи з полуднево-західної частини міста. Того дня повів ворог пробний наступ розгорнутим кінним строєм.
Ціль його була випробувати витривалість залоги, яка виявилася спокійною і, підпустивши ворога під дроти, прийняла його, якслід, кулеметним вогнем. Всі спроби ворога того дня покінчилися невдачею для нього. Залога стала певною себе. По невдалих наступах ворог розташувався в селах Жданів, що на полудні, в Калиновці на полудневий схід і Майдан та Шопінек, що на північний схід від Замостя. Вся група, крім відтятих попереднього дня ворогом 17-ої бригади і 30-го полку, знаходилася за дротами, кожний в свому місці. Резерви розміщені були в цегельні, в Люблинських касарнях, біля в'язниці і виході з міста на Щебрешин. Батареї стали на площі між містом та касарнями, уставивши гармати так, що в любому напрямку можна було відкрити вогонь більшістю гармат. Лише одна сотня кінноти перебувала поза укріпленням в селі Гижа, звідки вела розвідку на села Бартатичі-Седлісько-Плоське-Мокре, де покищо ворог не виявився. Бронепотяг "Смерть" курсував між станцією Замостя та станц. Завада. "Загончик", на лініях залізниці на Грубешів і Люблинські казарми, а "Мститель" — по дорозі з Завади на Красностав. Ніч з 29 на 30 серпня минула в обосторонній перестрілці між заставами та підходячими розвідками.
День 30-го серпня відіграв в операції під Замостям найважливішу ролю. Ранком того дня наказано розвідати всі сусідні села. Розвідка зголосила присутність ворога в селах: Майдан, Шопінек, Калиновці, Жданов, Плоське і Седлісько. Роз'їзд, що під'їжджав під Седлісько, доніс, що чув сильний бій нашого бронепотягу на ст. Завада. Туди негайно був післаний бронепотяг "Смерть" для виручки та йому вже не вдалося доїхати до Завади, бо рейки між Завадою і Замостям ворог успів знищити. Значить, ворог робив глибокий обхід, сподіваючись відходу залоги. Замостя неначе було вже окружене. Залишався наразі лише один отвір на село Сітанець, яке, однак, о 15-ій годині ще того ж дня було також заповнено ворожою кіннотою.
За пів години по зайняттю с. Сітанця пірвався останній телефонічний дріт сполуки зі штабом польської армії. Тепер група, відтята від світу, мусіла або витримати, або впасти жертвою диких буденнівців.
30 серпня, о год. 16-й ворог почав готовитись до рішучого наступу, для чого стягав велику силу в село Сітанець. Намір ворога був ясний — удар з боку того села. Тут і терен для наступу підхожий. З нашого боку першій лінії та резерві наказано суворе поготівля . Артилерія залоги вже обстрілювала ворожі відділи, що стягувалися до вихідних пунктів. Точно о 19-й годині того дня ворог почав наступ від с. Сітанець зразу в кіннім, а потім у пішім строю. Оба наступи були відбиті кулеметним вогнем, а скупчена в селі резерва, під градом наших гранат розбіглася. Загальний вислід наступу був той, що від ворога, який був так рішуче відкинений залогою Замостя, не можна було сподіватися поновлення наступу, а залога почувала себе сильнішою по другій удачній пробі щастя. Однак небагато часу далося на втіху удачею. Біля 21-ої години ворог по сильній гарматній підготовці почав ще завзятіший наступ, але вже зі сторони с. Гижа на північно-західню частину міста. Для приковання до місця резерв залоги, вів рівночасно наступи на станцію та інші відтинки. Наступ цей мав вирішити долю оборони. Ворог наступав уперто й одчайдушно. Залога трималася спокійно і, певна невдачі ворога, наносила йому щораз більші втрати. Біля години 24-ої ворогові вдалося завдяки темряві прорватися через дроти коло села Яновиці. Польський батальйон, що стояв на цьому відтинку, почав хитатися. Для ліквідації прориву негайно вислано передостанню резерву, яка рішучим контрударом викинула ворога з-під міста за дроти. Так закінчився безперервний 7-годинний бій о 2-й годині ночі 31-го серпня.
Навколо Замостя стало тихо. Направлено дроти, все приведено до порядку. Залога, повечерявши, стала відпочивати по важкій праці. Частина людей навіть лягла спати, знаючи, що цієї ночі ворог вже не посміє підходити під місто. Кругом вдоволення. Від самого майже Києва це перша для Буденного несподіванка. Він, що досі не знав невдач, цілою своєю армією не міг покищо здавити горстки, яка, замкнувшись у Замості, відважилася ставити йому опір і не пускала під Варшаву, де на нього ждали сотні тисяч червоноармійців.
В місті тихо і темно. Годину тому було воно освітлене вогнем вибухів гарматних набоїв, попід вікнами домів свистіли рушничні та кулеметні кулі. По вулицях час-від-часу маршували відділи козаків. Це підходили резерви загроженим бойовим відтинкам. Де-не-де і деколи гналася повною риссю повозка з набоями до окопів. Часто можна було почути крики гуртка людей: це в обозі між них впали випадково ворожі набої. Населення міста завмерло, переселилося у підземелля, хоронячись від гарматніх вибухів.
Коли залога хоч наполовину відпочивала, в штабі групи праця продовжувалася. Не можна було залишити ворога у спокою, та ще так близько міста. Наказано о год. 3:30 зробити випад на с. Гижа з полудня, з фільварку Свинки. (Одно слово нерозбірливе — М. Б.). По 4-й годині заснув кожний там, де сидів. Замовкли апарати, які недавно безнастанно дзвонили. Лише вартовий старшина ходив по кімнаті оперативного відділу і час-від-часу інформувався про ситуацію в окопах. З усіх відтинків голосили: "спокій, нічого нового". Біля 7-ої години одержано вже донесення від випадового відділу, що село Гижа вільне від ворога, який залишив там сліди панічного вимаршу: по кватирах залишені сумки, нестягнений телефонічний дріт і т. п. (Це підтвердило і місцеве населення). Значить ворогові грозило щось з півночі. Догадувалися, що це 2-а бригада 10-ої дивізії або 17 бригада (українська — П. С.) нашої дивізії і 30-й польський полк — відрізані ще 28 серпня — пробиваються на Замостя, щоб допомогти обложеним. Рівночасно з прибуттям донесень стало чути сильну кулеметну стрілянину в районі села Лабунь. Це група генерала Галлера спішила виручати залогу Замостя. Недавно закінчений нічний бій вона чула і бачила, як рвалися над Замостям ворожі шрапнелі. Не знали однак, чим закінчилося: видержали чи загинули. Приблизно о 8-й годині того самого дня одержано повідомлення, що в районі Сітанець і Майдан помічено панічний рух ворога, що хтось з півночі напирає на ворога. Так і було: з Красностава йшла 2-а бригада на відсіч. (2-а бригада 10-ої польської дивізії — П. С).
О годині дев'ятій прибув уже для зв'язку від генерала Галлера відділ уланів з донесенням, що частини їхньої групи вирушили в напрямку на Шопінек і Сітно з метою відтяти ворогові відступ на схід. Замостя скінчило свою ролю. Почалася операція, ціллю якої було знищення або захоплення в полон армії Буденного. Того ж таки дня генерал Безручко (тоді ще полковник) передав усі польські частини, які входили в склад його групи, їх безпосередньому командуванню, а сам одержав наказ відійти з дивізією до Красностава, де навантажитися і від'їхати в розпорядження Армії Української Народньої Республіки. Дивізія їхала до своїх, залишаючи за собою одротоване, окопане та горде на перемогу над кілька-кратно сильнішим від себе ворогом, Замостя. Кожний козак і старшина вертався до своїх веселий і певний себе, знаючи, що якслід репрезентував Українську Армію через довший час перебування дивізії в складі Польської Армії. Багато польських міст і сіл, через які проходила наша VІ-а дивізія, а найбільше та найчастіше Замостя будуть згадувати нас лише добрим словом.
Олександрів, 8-го лютого 1921 р.
Домарацький
___________________________
Примітка: Цю статтю написав старшина оперативного відділу штабу VІ-ої Січової Стрілецької дивізії УНР сотник Домарацький для ювілейного збірника дивізії в І-шу річницю іі існування (сторінки збірника — 29 по 36).
Збірник VI-ої дивізії на 96 сторінок з 5-ма схемами і 5-ма таблицями та з численними рисунками видав Культурно-Освітній відділ дивізії як окреме спеціяльне число дивізійного тижневика "Нове Життя" з датою 8-го лютого 1921 року шапірографним друком (ч. 33) в таборі інтернованої дивізії в м. Олександрів Куявський, Польща. Статтю Домарацького із згаданого збірника переписав М. Битинський, майор і колишній начальник Культ.-Освіт. відділу штабу VI. дивізії 5. VII. 1961 року в Торонті, Канада.