ІЗ ЩОДЕННИКА ГЕН. КОРДІЯН-ЗАМОРСЬКОГО

Орест Корчак-Городиський  

                                     Майже кожна людина віднотовує для пам'яти на майбутнє певні дані свойого життя. В залежності від її інтеліґенції та активности, записи в таких щоденниках бувають цікаві тим, що вони записані за свіжої пам'яті, насвітлюють обставини і подають характеристику і потягнення других осіб, які в той самий час діяли.

                                     Майже всі високопоставлені особи в політиці, суспільному, господарському, економічному, церковному чи військовому життю провадять свої менше або більше точні щоденні записи.

                                      Мимо свойого суб'єктивізму щоденники є дуже важним документом для істориків, бо в багатьох випадках кидають світло на «закуліси» подій і тим способом дістаємо більш виразні образи осіб чи подій. Щоденники помагають також зрозуміти обставини.

                                   Деякі події IІ світової війни стали відомі широким кругам головно завдяки особистим споминам окремих осіб. Загально відомим є щоденник кол. ген. губернатора Ганса Франка, в якому було багато напр. копій офіційних документів.

                                  Не всі щоденники пишуться з думкою, що в майбутньому будуть друковані. Вони не є систематичні, за те більш щирі та отверті в оцінці осіб чи подій. Такі щоденники це радше нотатки, писані «телеграфічним» стилем, до яких пояснення може дати тільки сам автор такого щоденника. Так само рідко коли вони викінчені стилістично.

                                  Ми, українці, не маємо багато не то що щоденників, але навіть, загально кажучи, споминів наших визначних діячів. Візьмім тільки до уваги наших активніших політичних чи суспільних діячів поміж двома світовими війнами, а також воєнний період 2-ої світової війни, дуже цікавий період в нашій історії, на жаль, не описаний.

                                 Не маємо споминів ані наших колишніх послів до польського сойму, ані керманичів нашого господарського життя чи навіть учасників подій в часі війни, споминів в'язнів колишніх німецьких концентраційних таборів чи борців українського підпілля. Згадую про це тому, що другі народи створили після 2-ої світової війни велику і цікаву мемуарну літературу, залишаючи тим майбутньому потомству взори, як і що робити або не робити, і матеріяли для розсліду історикам. Це все пропадає разом з фізичною смертю кожного такого члена нашої спільноти. Часто пропадають навіть документи, яким властиво навіть не можна визначити ціни, а   залишені   спадкоємцям,  остаточно знаходять своє  місце на смітнику.

                                                                                    **

                               Під час 2-ої світової війни попали українцям в руки деякі оригінальні документи колишніх польських політичних діячів, в яких є багато згадок про українців і українську проблему в рямцях польської держави. Збігом обставин попав до їх рук оригінальний рукопис щоденника кол. головного коменданта польської поліції і великого звеличника маршала Й. Пілсудського — ген. Кордіян-Заморського.

                                      Зшиток-щоденник має 281 сторінок, а записи були роблені радше «на гарячо», на робочому столику генерала. Той щоденник є для нас українців цікавий тим, що ген. Заморскі не робив записів з думкою про дослівну публікацію їх, це були радше нотатки для власного вжитку, «на марґінесі». В щоденнику знаходимо згадки про українську проблематику, як теж і гострі завваги про польських політичних і військових діячів. Щоденник зачинається записом з дня 24 лютого 1931 і кінчається днем 30 квітня 1934 р. Другий чи може черговий томик свойого щоденника ген. Кордіян-Заморскі згубив під час вересневої втечі 1939 року за кордон. Він попав в руки теперішнього польського режиму, який опублікував його в 50 рр.
Згадуючи в одному місці щоденника про ген. Вєняву Длуґошевского, що походив з Бобової, повіт Горлиці, як про свого краяна, можна догадуватися, що й він походив з західнього Підкарпаття чи Лемківщини.

                                   Реферуючи цей щоденник, записи буду подавати в українському перекладі, причому деякі з тих будуть подані «факсімілє» його письма.

                                   Деякі нотатки в щоденнику потребували б коментарів осіб, що орієнтувалися у відносинах, особах чи подіях, бо самі записи є за скупі в інформацію, щоби могти їх зрозуміти.

Нище подаю переклад цікавіших записів з невеликими коментарями.

                                                                                       ***

«27 лютого 1931 — дир. Сьміґельскі представив жалюгідний стан нашого дипльоматичного представництва в Парижі, де сидять лайдаки й дурні. Німецько-большевицька пропаґанда ро-

бить кольосальні поступи, а наші представники не роблять в тій справі нічого».

                                   Таких критичних записів в дальшому буде далеко більше і вони вказують, що в найвищих урядових колах існувала система протекційности і хабарництва, завдяки чому на найвищі державні пости попадали невідповідні люди. Автор щоденника дуже часто згадує телефонічні розмови та інтервенції для вироблення протекції і в той спосіб влаштуватись на працю самому чи комусь протеґованому.

                                   «28.IІ.31 пполк. Спатек реферує справу моторизації саперів — гарно, але відкіля взяти гроші?..»

                                   9.ІІІ.31. Під тою датою є цікавий запис, що торкається української проблематики.

                                   «Розмова на тему становища Польщі в Европі. Пацифікація Східньої Малопольщі (Галичини — О. Б.) розжарює Західню Европу до білої гарячки. Кружляють тисячі фотографій побитих в часі карних експедицій, м. інш. і священиків, про що сказав св. Отець Папа Римський нашому послові Скшинскому в дуже нечемний спосіб, кинувши йому плік фотографій на стіл зі словами, «або говорите неправду, або не знаєте, в такім випадку довідайтесь про це...»

                                  На дипльоматичній мові сказано досить. Напевно та розмова не була приємна ані польському послові ані його урядові, як рівнож не були приємними негативні відгуки світової преси на польське варварство XX сторіччя, що спричинило навіть інтерпеляції в парляментах Европи (напр. в Англії). Такими необдуманими, заґлобянськими вибриками, упоєних силою малих людей, Польща попсувала собі репутацію серед народів Европи.

                                      Виходить, що відповідь Папи була широко коментована в польських урядових колах, коли ген. Заморскі відзначив її в свойому щоденнику.

                                      Багато з нас пригадує собі акцію писання листів до маршала Пілсудського під час його побуту на острові Мадейра. Учні шкіл мусіли підписувати стереотипні побажання, виписані на картках з подобою марш. Пілсудського.

                                        Згадує про це під цею самою датою, 9. III., ген. Заморскі.

                                       «Німці знову розпочали пропаґандивну офензиву у зв'язку з виїздом на Мадейру, що в загальному заключається в слідуючих тезах: Пілсудський зідіотілий і спараліжований, до Польщі більше не поверне, листи за нього пише Войчиньскі, ніхто не може зближитись до віллі, бо є обсаджена узброєними польськими старшинами. Ті поголоски допровадили до того, що родина Коменданта звернулась до п-ні Александри (жінка Пілсудського) з запитом і домаганням покликати ґрафолога, який мав би ствердити чи листи, що приходять, є листами Пілсудського, чи ні. Щоб покінчити з сплетнями, п-ні Маршалкова мала інтерв'ю з Сцєжиньскім, якому заявила, що здоров'я Маршалка є знамените, а зі сплетнями є важко воювати...»

                                   Під датою 10. IІІ. занотував розмову з ген. Піскором на тему прийняття позички від Франції. «Славек має час і нічого не хоче побити підчас неприсутності коменданта. Франція настоює на уділення пожички тепер, бо як тільки розпічнуться розмови на теми роззброєння, тоді Франція не схоче утруднювати власної політичної ситуації, бо кожний знатиме, що позичка уділена Францією Польщі піде на узброєння.

                                    Якщо в загальному мало говориться у Франції про Польщу і не має до неї симпатій, то тільки тому, що французьких грошей немає в Польщі. Пересічний француз не цікавиться краєм, який не дає йому можливости льокати його капіталу...»

                                     Чи тільки ті причини складались на холодне відношення французької публічної опінії до Польщі — не важко відгадати. Звіти французьких дипльоматів про внутрішню ситуацію в Польщі, звіти французьких туристів про відношення польських урядових чинників до національних меншин, також мали свій вплив.

                                     В дальшому записі того самого дня ген. Заморскі бідкається, що до сьогоднішнього дня не є відомим, скільки армій мають змобілізувати і де. Занехано всі праці на тому відтинку, бо не має наказу Маршала, а такого він не дає. Мафійний балаган, апатія і поденервування ген. Сосновского... Всі дані до підвідвищень є приготовані в Персональнім Відділі, який боїться щонебудь  випустити без  коменданта...»

                                        Вже ті короткі записи вказують, який вплив мав Пілсудський на ціле життя в Польщі, а коли зважити, що невилічима хвороба Пілсудського не тільки нищила його фізично, але також і психічно, то вимагати від хворої людини правильних рішень і потягнень є важко. Щоправда, це вказує також на сліпий послух Пілсудському усіх його співробітників, що в свою чергу викликав у них своєрідний комплекс меншевартости. Треба однак дивуватись найближчому оточенні Пілсудського, яке силою свойого становиша в державному правлінні було співвідповідальне за правильне функціонування державного апарату, то воно не зуміло мати більшого впливу здорових людей. Існували й опозиційні кола, але вони виявили свою активність щойно після упадку Польщі у вересні 1939 р. і то вже на еміґрації.

                                     Вже в одному з попередніх записів згадував Заморскі. що ген. Сосновскі приготовив плян уліпшення в КОП (прикордонна сторожа). 17. IІІ. нотує, що ген. Сосновскі ще раз опрацював плян зміцнення КОП-у. але той його еляборат мав бути ще узгіднений. «Боюсь балагану тому, що до тих праць заанґажовано полки, які не зуміли заховати відповідної таємниці. Гім...рі (має на увазі старшин тих полків) їздили понад границю і робили рух в тій справі...»

                                     31.ІІІ. пполк. Квятек реферував Заморскому проект мобілізації львівського гарнізону протягом 24 годин.

                                     Не є виключеним, що ті пляни були приготовані на випадок, якщо б українці Галичини викликали якісь поважніші заворушення.

                                     В місяцях від квітня до липня в щоденнику нічого не записано.  
                                              
                                     Під датою 8. VIII. на кількох сторінках автор щоденника реферує шпигунську аферу кол. російського (царського) старшини, у той час старшини польської армії в ранзі майора Демковского, який працював для большевиків. Майор Демковскі закінчив вже в Польщі Вищу Воєнну Школу та працював в Генеральному Штабі.

                                     Після цього запису ген. Заморскі залишив 4 незаписані сторінки, мабуть, щоби закінчити історію цієї афери, чого одначе з якихсь причин не зробив.

                                      Як закінчилася афера майора Демковського, ген. Заморскі не згадує, але не важко догадатися. Під датою 24. VIII. записано нову шпигунську аферу поручника 9-го полку важкої артилерії Богдана Гумніцкого, який від 1927 р. був на службі большевиків, ген. Заморскі одержав був посередньо телефонічне прохання від родини, щоби доставити йому револьвер, щоби Гумніцкі міг застрелитися. На підставі вироку наглого військового суду пор. Гумніцкого засуджено на кару смерти і вирок виконано у фортеці в Бересті.

                                 11. VIII. радник Комарніцкі розмовляв з ген. Заморским на тему виїзду майора Закшевского до балтійських країн. На думку Комарніцкого — всі проекти Закшевского прекрасні, на жаль, тільки на 10% здійснилися. На думку Заморского, як дипльоматія передвоєнна (1-а світ. війна), так і теперішня це трупи. Ліґа Народів приготовляє і спричинить в майбутньому найстрашнішу війну                                                                                                                      
                                 13. VIII. ген. Заморскі відбув розмову з майором Закшевським в присутності ген. Каспшицкого й ради. Комарніцкого на тему польських тез на роззброєневу конференцію Ліґи Націй. У зв'язку з цим майор Закшевскі виїхав до балтійських країн, щоб одержати від них піддержку для польських плянів на конференції в Женеві.

                                  24. VIII. повернувши з подорожі, майор Закшевскі звітував, що Фінляндія і Естонія ітимуть на форумі Ліґи Націй з Польщею. Лотва взагалі не хотіла з поляками говорити, піде самостійно. У відношенні до Польщі панує там прямо вороже відношення.                                                                      

              Хоч у попередньому числі ми подали, що ген. Кордіян-Заморскі був головним командантом польської державної поліції, тут хочемо відмітити на вступі, що в рр. 1931-34 він був штабовим старшиною в головному штабі польських збройних сил і як такий мав доступ до багатьох таємниць військового характеру, про які згадує в цьому свойому дневнику. Головним командантом поліції став він пізніше.
     
                                                                            ***
              26. VIII. 1931 р. прокурор Апеляційного Суду Світальскі в телефонічній розмові з ген. Заморским ствердив, що «ситуація держави є жахлива. Що станеться після смерти Команданта (Пілсудського — ОКГ)? Ніхто не має сили, ендеки мають молодь. У проводі держави стоять д..пи, як Пристор, Славек або ноторично нечесні люди, як Бек і Пєрацкі».

              Це ствердження було вступом до розмови на тему ложі (масонської — ОКГ). «Треба на звалищах «Ліґи моцарствового розвою» почати нову роботу, явну, а рівнолежно заложити ложу тайну». Світальскі запитував Заморского, чи може в тій справі говорити з Ридз-Сміґлим, на що Заморскі погодився.

              З того малого запису можна довідатись про ті інтриги, які діяли на найвищих щаблях державної адміністрації.

             «30. VIII. 1931. Неділя. Щоденники повідомляють про замордовання в пенсіонаті сс. Василіянок в Трускавці Тадея Голувку. Дістав 6 куль в голову і згинув на місці. Без сумніву морду доконала УВО. Дуже болюча пересторога для «варшавістів», бо Голувка без сумніву шкода».

              Що мав на думці Заморскі, згадуючи про «варшавістів», невідомо, правдоподібно якась фракція польської внутрішньої політики.

              На другий день після вбивства в телефонічній розмові з Заморским в справі вбивства Голувка Бжезінскі з Президії Ради міністрів заявив, що уряд не знає, що має в тій справі робити. Похорон Голувки відбувся 1. ІХ. 1931.

              Запис під датою 7. IX. 1931 говорить, що капітан Ридзґер був в ген. Сміглого, який мав сказати, що з теперішним урядом не має нічого спільного (тобто не бере ніякої відповідальности). «Пєрацкі перестрашений живе під сталою загрозою атентату на нього. Марна креатура, що його схарактеризував прокурор Апеляційного суду Світальскі, як ноторично нечесну людину».

              З цих записів ясно виходить, що мін. Пєрацкі не тішився симпатіями внутрі самого уряду, з чого він самий здавав собі справу і побоювався на себе атентату. «Телеграфічним стилем» записи кидають світло на ці інтриги та бруди, в яких жила верхівка польської держави. Саме в описуваному часі в польськім генеральнім штабі маршал Пілсудскі переводив дуже поважні зміни і багато старшин прийняло їх дуже неприхильно.

             Під датою 14. IX. 1931 р. записано, що ген. Піскор попередив Заморского, щоби не говорив ані з Зайонцем ані Садовскім, щоби ніхто не міг посудити його про змову. Старшини з-перед 1925 р. мають бути усунені з штабу.

             Дня 25. XI. 1931 прокурор Світальскі говорив прямо з плачем про теперішний стан Польщі і фатальні потягнення уряду. Він вважав, що потрібно нової мафії.

              27. XI. 1931 Войткевіч сказав, що «самоврядовання це урядова форма зорганізованого злодійства».

              Тут виразно видно, що деякі дигнітарі бачили злі сторони державної адміністрації, але вони нічого не робили, щоби направити те зло. Кожна нова людина, що приходила на вище становище, тільки й думала, як в скорому часі нажитися. «Патріотизм» виявляли своєю брутальністю у відношенні до національних меншин, а до українців зокрема. Цькування польської преси на українців мало на меті відвернути увагу польського суспільства від дійсних гробокопателів польської державности, отже нечесних людей типу, про які згадує Світальскі.

              30. XI. 1931. «Виїхавши о год. 7.30 з Спали (побувавши на полюванні разом з през. Мосціцкім, ген. Фабрицим і іншими — ОКГ) замельдувався я о год. 12-ій у пана Маршалка. Сидів при чаю, задом до військовиків. Розхрістаний, в пантофлях, одягнених на босі ноги, чіхався на всі сторони, навіть у пахвині. Сказав мені сісти. Сів я і вислухав: Думав я (слова Пілсудського — ОКГ), як знаєте, як розігнати штаб, щоби покінчити з його нікчемними методами. Завтра закінчу ту справу остаточно. Вас зробив я генералом, одначе з вашої праці я не був вдоволений, уважаю її однак закінченою. Дальшу працю перекидаю на командирів корпусів... Повторюю: Ви будете мені помічні в зіставленні опрацювань командирів ОК*). Залишаю Вас на становищі шефа відділу, але заступство від вас відберу, бо це ідіотизм, який не має сенсу».

             Заморскі зазначив, що заступником ніколи не був, а тільки виконуючим обов'язки, а треба було комусь перебрати балаган, що його оставив Пєрацкі.

            Пілсудскі змінив шефа штабу ген. Піскора, з яким Заморскі, як виходить з його записів, був у приязних стосунках. Після того, як ген. Піскор повернувся з розмови від Пілсудского (2. XII. 1931), ген. Заморскі занотував такі свої рефлексії:

             «...Як, на милість Божу, може існувати армія без пляну війни, без пляну мобілізації, без організації, гієрархії і елементарних засад субординації...»

             Не важко зрозуміти песимізм Заморского, який той балаган оглядав опісля ще майже десять років. Недаром в своїх записах в кількох місцях висловив побоювання, що такий стан допровадить до заглади (враховуючи антипольські зовнішні сили).

            Під датою 17. XII. 1931 віднотовано: «Задумують ( з тексту можна зрозуміти, що йдеться про військові чинники — ОКГ) звільнити Ґерстмана і Юрчика і дати на їх місце Шипорского, д...пу без ніякої децизії, хоч товарисько приємну людину. Передбачую у зв'язку з тим велику авантуру з Президентом, який в засаді не любить бачити військовиків на становищах в промисловості. На мою думку, зовсім правильно».

            «Гонсьоровскі запитував, чи є виказ, скільки потрібно дипломованих старшин. Я відповів, що такий список був зроблений, одначе ніхто не хотів його читати. Щоби обчислити запотребування, треба знати до чого, зрештою мусимо брати до уваги стан змобілізованої армії — а не інакше. Зрештою це обов'язок Персонального Бюра, а не мій, який має трьох старшин в мобілізаційнім відділі, коли Персональне Бюро має їх кількадесять. Зрештою всі обчислення в тій справі на наказ Команданта (Пілсудского — ОКГ) спалено».

            21. XII. 1931. «Полк. Міхаловскі: Зміни в нашому штабі в насвітленні Парижа і Берліна зробили в Букарешті фатальне враження. У зв'язку з тим пригадали собі поведінку Команданта підчас його побуту в Румунії, про що кружляють найбільш дикі сплетні. Все, що останньо Командант зробив, то зробив імовірно «par jalousie».

          Оповідають, що Командант всюди возить за собою коні, без яких не може обійтися (авто їхало в щільно замкненому вагоні)...

          Підчас попереднього побуту в Букарешті сказав Командант до Шембека, що бачить цілий ряд злих речей в Польщі, однак він вже є руїною і часами самий не знає, що говорить (підкреслення автора щоденника  — ОКГ).

           Характеристичним для К-та є те, що він любить розповідати плюгаві історії та вживати вульгарних висловів. Прим, питав Міхаловского, чи тому, що в Румунії є тепло, а тепло стимулює сексуально, є багато гомосексуалістів в румунській армії.

           Крім того вони ненавидять поляків і їх собачать, «бо почавши від капраля і на генералі скінчивши — то всі злодії». Мали гарну опінію в свойого союзника, Румунії та чи тільки в Румунії?

           Цікаві записи про плян мобілізації старшин. Можна тільки дивуватися, що Польща видержала аж 20 років в такому балагані та інтригах. «Дзвонив полк. Гулєвіч. У зв'язку з передбаченою конференцією у Команданта в справі мобілізації старшин, просить примірник інструкції про мобілізацію старшин, якої один примірник правдоподібно зберігся». (В раніших записах була згадка, що всі примірники тої інструкції на наказ самого Пілсудського — спалено — ОКГ). «Я заявив, що це був примірник задержаний Соболтою, згодом повернений і спалений. Ті прокляті драби хотять жирувати на чужій праці, забуваючи про істоту праці для армії і краю. Якщо б не махінації камарилі, яка жирує на імені Команданта та інструкція давно була б впроваджена в життя, а так спалено її як їдо ду...», «дурновата», «гім..ска» — а тепер має стати наново підставою праці.

             Хоч капт. Шеліскі заявив майорові Осмолі з Персонального Бюра, що один примірник тої інструкції існує, я відповів, що не існує і заборонив щонебудь говорити в тій справі».

22 грудня 1931 року

                                             Нарада з польськими аташе за кордоном

                                  На нараді були присутні: Ґенсьоровський, Кваснєвський, Заморський, а також шефи відділів: Ульрик, Бардель, Мелчинський, Енґліхт, Маєр та атташе з Москви — Ковалевський, з Парижа — Бляшинський, з Берліна — Моравський, з Гельсінків — Ярошевіч та з Букарешту — Міхаловський.

                                  Першим звітував атташе з Москви — Ковалевський: Совєти, — говорив він, особливу увагу покладають на розбудову летунства, кілька моторових винищувачів — пересічно випродуковуючи коло 20 машин місячно. Дальше — панцирна зброя. З панцирної зброї — вони мають власного виробу танкетки. За місяць травень випродуковано їх тільки 20, за те вже в листопаді — 100 одиниць. Відносно середньої величини танків — нічого нового немає, ми вже стратили рахунок і важко сказати скільки їх випродукують. Зачав говорити також і про інші роди танків, які бачив на параді та схарактеризував різні калібри артилерії. Відносно хемічного озброєння згадав, що немає задовільних інформацій, але на тому відтинку впадає в очі співпраця совєтів з німцями.

                                Цікавий звіт, що його подав атташе в Берліні, полк. Моравський про Німеччину.

                                Політична ситуація: Виглядає, що в найближчих місяцях прийде до влади в Німеччині скрайний націоналізм. Найкращим доказом того, на думку Моравського, це повний крах німецької економіки. Відносно закордонної політики Німеччина, то виглядає, що в Гітлера вона буде та сама, а саме: рівноправність, роззброєння і звільнення німецької території від окупації військ держав антанти і врешті ревізія кордонів. Програма закордонної політики у відношенні до Франції — залишається без змін; Англія веде політику корисну для німців і тому вони її піддержують; політика німців супроти совєтів — прихильна. Сьогоднішня політика Англії є проти-французька і тому корисна для німців...

                                 Ціла наша преса переповнена відомостями, спрепарованими тенденційно в Німеччині, на її власну користь. Наша преса поміщує ті відомості безкритично і через те стається сліпим знаряддям німецької пропаганди.

                                  Військовий відділ:

                                  ...зміни в саперах: понтонові сотні зникли, на їх місце прийшли саперські сотні. Нові старшинські школи організовано й вони мають вже повний вишкільний штаб для піхоти. Дуже правдоподібно, що Німеччина цілковито змоторизує свою армію.

                                 Колосальні зміни зайшли в генеральській обсаді. Хто одержує ступінь генерала, по двох роках відходить до резерви. В той спосіб постає велика кадра вищих командирів.

                                 В армії не завважується ніяких нових зразків зброї; на думку німців, при теперішньому темпі технічного розвитку, немає сенсу впроваджувати нової зброї, бо вона в дуже скорому часі може бути перестарілою. Все, що має бути новим вирядом для армії, опрацьоване «Технічним Штабом»» у моделях, який є вп'ятеро більший від нашого Головного Штабу. Найбільше уваги присвячують німці протитанковій зброї. Крім того вони розбудовують винищувальне летунство... На думку Моравського, в 1932 р. Німеччина поставить справу ясно: роззброєння для всіх, а якщо цього не буде, тоді вона побільшить свою армію до — 2.5 мільйона. [Якщо так станеться] тоді в 1934 році треба очікувати збройного конфлікту з Німеччиною... В тактиці німці чимраз більше застосовують задимлення, фланкових рухів при помочі змоторизованих одиниць. Завважується наполегливі вправи в переправах, зокрема під час військових маневрів. Хто вправляється в переправах, той напевно не думає про оборону.

                                  Франція: Зараз вона має 12 мільйонів дефіциту... її відношення до Польщі? Німецька пропаганда прекрасно з'ясовує проблему «коридору» на паризькому терені. Наша пропаганда цілковито спить, або йде у хвості німецької пропаганди.

                                 ...Військові маневри на широкому відтинку фронту не закінчились успішно. Дивізії, що одержували відтинки по 12 км., не давали собі ради...

                                  Румунія — країна недоросла до республіканського устрою... Король іде на послаблення Малої Антанти і намагається скріплювати всякі монархії. В публічній опінії брак зрозуміння для потреби польсько-румунського аліянсу. Військо намагається звільнитися від чужих впливів, що створює проблему матеріяльного забезпечення.

                                   Міжнародна Конференція: від тої конференції залежить до деякої міри дальший позитивний розвиток взаємин обох держав. Там ми зустрінемо спільний і згармонізований фронт усіх тих, яким залежить на тому, щоб нас туди не допустити.

                                   Фінляндія — виявляє охоту співпрацювати з Польщею. Вона має цікавий модель легкого кулемету «Суомін», який коштує 80-90 дол. і дає 800 стрілів на мінуту. Правдоподібно його закупили німці.

                                                                                    ***

                                    Стільки записав ген. Заморський. Деякі спостереження військових атташе цікаві не тільки на той час, але навіть і з перспективи часу.

19 січня 1932 р.

                                    Капітан резерви Самуель Зборовскі прийшов з донесенням про жахливе розгнуздання старшин та заряду форту в Осовцу, які мали б обкрадати цивільних працівників, насилувати жінок і т. п. Я казав йому приготовити про те все звіт на письмі і з тим звітом я піду до Славоя (Складковського — О. Г.)

25 січня 1932 р.

                                  Я мав цікаву розмову з капітаном Теслярем з Історичного Бюра. Він прийшов до мене з просьбою, щоб я піддержав його заходи одержати посади керманича військової книгарні, на яку зголосився також знаний бизнесмен, Вацлав Ліпінський. Під час розмови він сказав, що одержав від кол. міністра Васілєвського певну кількість актів з періоду т. зв. борисівського миру. Серед тих актів він знайшов ноту Чічеріна, в якій він пропонує заключення перемиря, — як підставу переговорів — пропонує границі далеко корисніші від пізніших, (одержаних) на підставі переговорів в Ризі. Зразу Василєвський хотів той документ задержати, але вкінці віддав. Тесля твердить, що такого документу командант (Пілсудський) не бачив.

 12 лютого 1932 р.

                                Директор Вєжейський, був на відпустці у Тріполіс і, висловлюється з великим подивом до праці італійців. Він твердить, що їхня сила експанзії колосальна та що їхнє бажання — опанувати Адріятик — допровадить до війни з Югославією. При цьому він згадав і про письмо шефа Адміністрації Армії ч. 0710 ВС І, яким забороняється дефіцитовий експорт. На його думку, цілий наш експорт є дефіцитовий, бо наш цукор та вугілля є дешевші закордоном, чим у нас в краю.

                                У нововідбудованій Польщі (1918-1919) різного роду скандали, фінансові надужиття, а то й дефравдації — на найвищих державних щаблях — це були майже щоденним явищем. Тільки дещо попадало на сторінки преси, загал громадянства не знав про величину морального занепаду серед людей у проводі державного життя.

                                 Ген. Заморський відмічує в своєму щоденнику про справу, зв'язану з панцирними плитами для польської продукції панцирних возів.

                                 15. VII. 1932. Вчора був у мене майор Скальскі, який представив мені Коссаковського і його людей, як банду змосковщених батярів, які не вірять в довше існування Польщі і тужать за Росією. На тлі останньої афери з панцирними плитами для наших возів МК виступає ряд прикрих і плюгавих махльойок. Справа тих плит лежала ген. Замарському на серці, бо він слідуючого дня, 16. VII., запитував майора Васілєвського, як мається справа з тою аферою і незаперчними надужиттями. Плити ті були вироблювані у фірмі «Вікорс». Сказав, що справа є в бюрку шефа штабу, без охоти надання їй ширшого розголосу. Мав розмовляти з Складковським. «Якщо піде та справа туди — то здохне пес» — кінчить свої міркування.

                                 18.VII. Ротміщ (сотник кав.) голосить, що матеріяли (доходження О. Г.) зібрані ІІ-им відділом (військова розвідка) в справі панцирних плит і опанцирення наших возів є такі компромітуючі, що полк. Коссаковського оскаржують про державну зраду і свідому дію на шкоду польської армії. Всі наші танки мають гартовані сталеві плити не на зовні, але внутрі, тому не дають ніякої відпорности кулям.

                                   19.VII. Заморський зголосив шефові штабу про аферу з панцирними плитами полк. Маєра до спілки з полк. Коссаковським, який згідно з меморіялом ІІ-го відділу є «типами з-під темної зірки» в руках большевицько-німецького жида Ліпского. Шеф штабу заявив, що порушенням тої справи мусить підождати до часу повороту Складковського.

                                    4. VIII. В пполк. Магра (ІІ-ий відділ О. Г.) оглядав фотографії листів Дмовського до Ігнатія Хшановського і (ген.) Сікорського до (ген.) Куколя. Дмовський признається, що на з'їзді російських революціонерів у Парижі 1905 р. не висував постуляту незалежности Польщі, чим журився Поплавскі. Сікорскі в листі до Куколя предсказував близький упадок теперішнього режиму. Є фактом, що «Чорний Кабінет» існує і діє —. закінчив ту записку Заморський.

                                     6. VIII. Фон Рінтелєн, заступник німецького посла в Польщі, двократно усунув польський прапор з паркану перед своїм мешканням в алеях Уяздовських в день свята моря. На другий день польська преса принесла ревеляційні інформації, що Рінтелєн був німецьким шпигуном в Америці під час останньої світової війни та що він є нешлюбним сином Вілюся (німецького кайзера Вільгельма О. Г.)

                                       Добре, що так сталося, бо ці ревеляції притемнили дещо справу пірвання з терену Ґданська пруського горожанина — шпигуна, якого одурманеного наркотиками наші люди викинули на мольо в Ґдині. Коли з часом він прийшов до себе, його арештувала поліція.

В щоденнику наступає велика перерва в записах. Рік 1932-ий закінчується записом 13. VIII., а нова сторінка починається записом з 30.І.1933. Під датою 15.ІI. зустрічаємо цікавий запис: У ген. Каспшицкого відбулася конференція в справах національностей (національних меншостей О. Г.). У відповідь на ряд справ, що їх порушив генерал, головно в справі Східньої Малопольщі, я заявив, що, на мою думку, тамтешній польський елемент буде настроєний дефетистично так довго, доки зі сторони уряду не буде зложена мужеська і сильна деклярація, що як Варшава так і Львів, як Польща так і поляки в Східній Малопольщі є рівновартісними й повноправними громадянами цеї держави. Заки зложити таку деклярацію, сам уряд мусить мати таке переконання. Треба вкінці, щоб воєводи (Юзефскі, Ружнєцкі) і більшість їхніх старостів вже закінчили з лизанням задків русинам, чим вони себе осмішують.

                                     В загальному все те пса варта, бо й так закінчиться на говоренні, як було дотепер; зрештою я не вірю ані в мудрість, ані в зручність Бєліни, який перебирає воєвідство у Львові. Без сумніву запис цікавий і вартий коментаря.

16 лютого 1933

                                      З цілої низки сторінок щоденника ген. Заморського довідуємося про намагання польського уряду польонізувати «креси», а заразом і труднощі зв'язані з тою акцією. 16-го лютого 1933 р. кол. поліський воєвода і мін. внутрішніх справ Довнаровіч реферував справу польського поселення на східніх кордонах Польщі. Ген. Заморський заявив, що

                                      1)  військове поселення пол. сторона змарнувала,       
                                      2)   свобідної землі зараз немає,
                                      3)  військо не погодиться на вирубування лісів для поселенців, головно в охоронних полосах,
                                      4)  засадничо вітаємо воскреслу ідею польського поселення на кресах,
                                      5)   Полісся, незважаючи на всіх дурнів воєвод, що там працюють, є ще можливим до спольщення.

17 лютого 1933

                                        Вислав листа до ген. Каспшицького в справі Володимира Романюка, поляка, греко-кат. віровизнання, який з тої причини не може стати підпоручником резерви.

                                        Під тією самою датою ген. Заморський переписав до свого щоденника лист шефа штабу 12-ої дивізії піхоти з Тернополя, Енджея Страха. Того листа особисто привіз капт. Оґуркевіч, який їздив у службовій поїздці до Варшави. Лист цікавий, бо знову кидає світло на внутрішні відносини, а також на бюрократичний балаган. Лист писаний в Тернополі 22 січня 1933 р.

                                       «Дорогий мій Генерале!
                                       Передусім послушне «чесьць» (форма пол. поздоровлення) об'їхав я Тернопіль і округу разом з владою. Що, як і чи? — то різно, але на разі вичуваю велику здержливість. Маю за собою добру школу, то ж очі й вуха маю в постійному поготів'ї. Є тут одна прекрасна мобілізаційна історія. Акти (мобілізації) вповні неактуальні. Я це зголошував; «старий» (імовірно кмдр дивізії) мені сказав, що ми не плянуємо «мобілізації» дивізії. Тож, генерал, був би такий добрий і усвідомив мене в тій справі, бо як Бога люблю, нічого з тої цілої «шопи» не розумію. Ніхто в цілій дивізії нічого не знає, що мав би робити в разі мобілізації. Куди мав би вислати військо та які видати накази.

                                      Денник діяльности зовсім перекреслений, бо армія не дала напрямних, відносно дії 12 див. піхоти, то вона є охоронною — хіба буде охороняти дідичів та жидівок в Тернополі. (Всі підкреслення зробив ген. Заморський).

                                        До пана генерала їде мій перший старшина штабу капт. Оґуркевіч, якого п. генерал завізвав до себе. Чи п. генерал має відносно нього якісь пляни? Якщо так, то можу його рекомендувати, бо хлоп роботящий і порядний. Прошу однак не забирати його скоріше, як на осінь, бо на мене впало б в тій заплюгавленій дивізії, забагато праці, і направду мав би я клопіт тягнути три праці нараз. Силу маю, але добрий працівник допоможе мені відчистити ту стайню, а опісля, воля Божа, машина рушила, буду смарувати тільки триби, щоби легше їхала.
Почуваю себе тут як сливка в компоті, — не нарікаю, дам собі раду навіть на тому відлюдді, а «приятелів», що допомогли мені виїхати під саму російську границю не проклинаю, бо їх скоріше чи пізніше холєра візьме. Може генерал зробить нам ту честь і приїде до Тернополя. В таємниці скажу Вам, що має їхати до нас ген. Лянґнер, може б генерал приїхав з ним. Приміщення і «вижерка» є на місці, а те, що генерал любить, полювання, є у Чурука (?) під Бережанами...»

                                      З тим листом пішов ген. Заморський до шефа штабу, який відіслав його до Людвіґа і Вершнера з IІІ відділу. Ті оба панове вияснили, що в дійсності є все так, як написано, але є це за відомом і волею коменданта (Пілсудського).

28 лютого 1933   

                                         Хоч від часу, коли Гітлер перейняв владу минув всього один місяць, ген. Заморський записав під тою датою такі цікаві спостереження.

                                      «Гітлерівська Німеччина увійшла на досить небезпечну дорогу нищення огнем та мечем опозиційної лівиці. Репресії обіймають щораз то ширший засяг. Почавши від ліквідації «дому Лібкнехта», хвиля конфіскат та погромів обіймає щораз ширші верстви і доходить до буржуазійної преси. Видано осібний «едикт» проти комуністів. Ряди поліції підкріплені гітлерівськими боївками».

2   березня  1933              
 
                                   Цей запис дає характеристику морального стану в деяких військових одиницях: «Капітан Суйковскі прийшов до мене, щоб повідомити про жахливий стан 18 полку піхоти в Скєрнєвіцах. Під оглядом військовим О (зеро), під оглядом вартости старшинського персоналу О (зеро), під оглядом адміністраційним О (зеро). Під час вправ військо через 19 годин не одержало ніяких харчів. Дивується, що ще хтось цікавиться службою у війську. Касові надужиття сягають кількадесят тисяч. Я запропонував, щоб зголосив про це шефові штабу».

                                    Під датою 3 березня записав, що шеф штабу знає про невідрадний стан 18 полку, але з Суйковським не захотів зустрінутися, щоб не бути вмішаним в ті справи.

                                     Під датою 19. 9. 1933 (це черговий запис після 3. 3. отже піврічна перерва) записав ген. Заморський свої спостереження з  маневрів. Подаю ті його міркування в деякому, незначному, скороченні. Вони цікаві тим, що кидають дуже цікаве світло на тодішні відправи.

                                    «Я повернувся з маневрів, які відбулися в районі Станиславів-Бучач-Галич, — під проводом ген. Румля, інспектора армії Львів. Участь брали: 5 див. піхота під к-дою ген. Чуми (Львів), 11 див. піх. під к-дою ген. Лукоского (Станиславів) і станиславівська бригада кавалерії під к-дою полк. Клеберґа.

                                     Сам Руммель втішається як повагою, так і погордою з причини способу життя. Є фактом, що має коханку, русинку (українку О. Г.), яка походить з Бучача і є жінкою якогось адвоката. Тим відносинам патронує граб'я Потоцький з Бучача.

                                     Та пані, згідно з сплетнями, про правдивість яких ручив мені ген. Попович, к-р військової округи Львів, роз'їжджає з ген. Румлем під час його інспекційних поїздок, а останнім часом впровадив її до себе до хати.

                                      Моїм завданням (Заморського — О. Г.) було слідкувати за працями штабів. Якщо штаби не виказали яскравих недотягнень, крім того, що немає у них ніякого поділу праці, то військо, на мою думку, лишилося позаду з вишколом, головно піхота, а дисципліна цілковито зникла. Коли в час маневрів (вплав) по дорогах шляється велике число мародерів, то як виглядала б ця ситуація під час війни. Підстаршини не мають ніякого авторитету, старшини вдають, що не бачать. Треба признати, що в тих відносинах кавалерія під кожним оглядом являється елітою нашої армії, а головно бриґада Клеберґа, що її я бачив (6, 9 і 14 полки і 13 дивізіон артилерії).

                                     Сапери (піонери) показалися як цивільне товариство. Одинокі підстаршини знають, як забратись до роботи. Перші дні тих військових вправ відбувалися без участи чужих військових атташе в жахливих атмосферичних умовинах».

                                     В дальшому подає таку характеристику одного із старшин — улюбленця ген. Руммеля — Хшонстковского: «Він є улюбленцем ген. Руммеля ще з часів Бильна та Білостоку, приготовив до друку спогади Руммеля «Мої битви з Будьонним». Сам є ранений в голову, має сухоти і є сифилітиком» (Чи не гарна характеристика? О. Г.)

                                     Після закінчення військових вправ ніхто не подумав як пляново розпровадити по дорогах тих 16000 людей. Між другою частиною вправ, на яких вже були присутні чужинецькі атташе, був один день перерви, який провів ген. Заморський у Станиславові.

                                       «В ресторані Гаубенштока зустрів я полк. Гулевича, колишнього керманича персонального відділу, який сидить в Станиславові на «засланні», без ніякої функції. Мав бути суддею на вправах під Бродами. Приїхавши туди, переконався, що був непотрібним. Запитав я його, з якої причини його звільнили, на що відповів, що в дійсності не знає. Не передбачає також ніяких політичних причин, бо ж скоріше можна було б його покарати за надто велику льояльність у відношенні до тої чи іншої мафії, а не за нельояльне відношення. Також не приписує вини Соболці, бо ж він був покараний разом з ним двотижневим арештом, що його відсидів у Вильні. Він був сам цікавий знати, з якої причини посипалися ті кари. Зустрівши колишнього прем'єра Пристора, спитав: «Пане прем'єре, чи не знаєте, чому мене так покарали?» — на що у відповідь Пристор запитав: «А може ви мені скажете чому мене звільнили з дня на день, без особистої зі мною розмови, я довідався з телефонічної розмови, що з завтрішним днем перестаю бути прем'єром»!

                                       Признаюся — розумує ген. Заморський, — що, коли я почув ту цілу історію, то дотепер не розумію, з якої причини той чоловік (полк. Гулевич), вірний як пес відійшов.

                                      Другого дня приїхали військові аташе; крім сталих учасників приїхав також шеф штабу латвійської армії ген. Чартманіс. Впала мені в очі поведінка ген. Ґонсьоровского, який цілковито не опікувався ген. Чартманісом, що почало прибирати форму скандалу, на що всі звертали увагу.

                                     Поведінка Руммеля була дуже нечемна, бо від'їжджаючи з обсерваційного пункту після закінчення вправ, не віддавши почесті і не подавши нікому руки кинув тільки «до побачення панам».

                                     Як бачимо з того короткого запису, то відносини на самій горі польської військової ієрархії були погані. Інтриги, взаємна нетерпимість, шорстке відношення до дипломатичних представників, — образ сумний.

                                     18. 9. 1933. Я вернувся зі Львова до Варшави поїздом, їхав з к-ром VI-ої військової округи, ген. Поповичем; він оповів про двохвилинну візиту ген. Руммеля у команданта (Пілсудського — О. Г.), який довідовшись, що ген. Руммель впровадив з собою до почекальні к-та дві пані і Потоцького, сказав, що його взагалі не взивав до себе.

                                       17. 10. 1933. Мене прийняв прем'єр Єнджеєвіч в товаристві віце-міністра освіти в справі влаштування української вистави. Прем'єр далі попирає ту виставу, уважає, що під політичним оглядом вона буде корисною, не противиться складові Комітету тої вистави, волів би, що до Комітету не належав проф. Шатуркевич, який правдоподібно є опозиціонером, в кожному випадку є великим противником ендеків. У випадку дефіциту міністерство покриє втрати.

Опрацював О. Городиський

_________________
*) Воєнна округа розташований корпусу.

ПОСТУЛЯТИ ДО НАШОЇ МІЛІТАРНОЇ ДОКТРИНИ

П. ШАНДРУК 
Ген. Штабу генерал-полковник

              Може виринати питання для кого написано цю статтю та чи порушені в ній справи є й можуть бути актуальні. Мабуть — треба думати — в Україні у відповіднім часі знайдуться сили, що переймуть на себе завдання опрацювати українську мілітарну доктрину в тій чи іншій формі для кожної ситуації. Тут не даємо жодної рецепти, бо не знаємо майбутнього, подаємо певні тези, які завжди можуть бути актуальні для української дійсности. Вони виходять з нашого давнього і недавнього минулого, коли не було можливостей до праці над мілітарною доктриною.

               Маємо, зрештою, надію, що певна кількість вояків, які зберігають в собі наші військово-історичні традиції, такими проблемами є зацікавлені. Вони з огляду на свій вік не резиґнують з бажання служити в разі потреби інтересам Батьківщини. Вони теж, що є дуже побажаним, можуть забрати голос в дискусії на порушені в статті справи. Маємо теж великі громади парамілітарних організацій у вільному світі — очевидно, фізично- і морально-виховного характеру — їм ця стаття може в деякій мірі дати матеріял до мислення, бо світ напередодні великих подій.

              Напруження в світі зростає. Ніхто не може з певністю сказати коли «гряне грім». Існують всеж певні підстави до прогнозів. Навіть звичайні, так би сказати, бухгалтерійні. Беремо аркуш паперу, ділимо його на «винен» і «має», виписуємо сконстатовані й спостережені мілітарні (якби дехто хотів то й політичні) дані — мораль, сили, засоби, ґеополітичне положення, час; додаємо дані з власної оцінки — дані про психіку і наставлення сторін, а головно властивості та характер «голівки», беремо під увагу «невідомі» й можемо робити проблематичні висновки. Всі калькуляції найкраще виписувати в умовлених цифрових числах. Висновки, річ звичайна, не можуть бути докладні, але дадуть дещо до думання.

           У випадку СССР треба ще пам'ятати, що верхівка хворіє на «московські хитрощі», й одночасно на умову та моральну ординарність, тому її поступовання не все можна взяти в рами нормальної логічности. А що цілий московський нарід в тому і його верхівка мають в своїй духовості вроджений та віками підсичуваний фаталізм, що його у нашій калькуляції треба брати до уваги.

           У висліді власних калькуляцій та чи слушних чи тільки уявних розумовань приходимо до висновку, що рр. 1975 -1980, так видається, можуть бути для людства критичними.

           Військові наукові дослідники залишили нам сентенцію, що нагромаджена зброя може сама заговорити. А модерна нищівна зброя є такого роду, що її досить трудно знищити, навіть тоді, коли б держави до того договорилися, та й не стати вже далі на безконечне відновлювання та удосконалювання її. Але то арґумент дуже побічний, що лише при всіх позиціях калькуляції може поважно заважити.

          Так, передбачення зудару сучасних противників є всеж дуже трудне, тому всі міркування, наведені в цій статті, треба б трактувати як постуляти, що мали б допровадити до зрушення думки в її різних інтерпретаціях.

                                                              ________________________

          Мілітарна доктрина обіймає собою пляни оборони держави — бодай теоретично превентивної — проти евентуальних активних і потенціяльних ворогів, головним чином сусідів. Вона базується на політичних концепціях уряду.

          Цілість стратегічних, оперативних і тактичних, з узглядненням сучасних технічних засобів бою і битви, проектів по доцільній організації, по доцільнім наставленні власної збройної сили, готової до збройного змагання із наміром — виграти його — то буде, генерально беручи, мілітарна доктрина. Ніхто згори не може мати певности, що та чи інша мілітарна доктрина є досконала. Звичайно, вона може видаватися досконалою для даного періоду часу. Її перероблюється і достосовується до кожночасних нових обставин і нових здобутків воєнної техніки, але правильність кожної доктрини справджується власне під час війни.

             В нашій воєнній і невоєнній публіцистиці дається зауважити прагнення, з боку не все до того покликаних людей, оперувати поняттями щонайменше на щаблі стратегії. Можливо, що то є зрозуміле для не все усвідомлених читачів. Бо ж навіть і серед військовиків не все є такі, що знали військову справу від її, так би мовити, основних початків. Хто не вміє покерувати чотою чи куренем не то в бою, але навіть в тактичному вишколенні, нехай не шукає сатисфакції в амбітнім жонглюванні словом «стратегія» чи «тактика» — тими, аж надто, складними поняттями мілітарної доктрини. Бо то будуть порожні слова. Автор цих рядків не все міг знайти навіть серед вояків такого, що міг би дати відповіді або окреслення що таке «лад», які є «бойові порядки» та коли їх стосується, як рушити сотню з місця по команді «справа чотам», чому квадрат поцілень з гвинтівки мусить дати 50% трафлень, що таке «поле розкиду в глибину» в артилерії, в якім відношенні щодо часу і простору в бойовій ситуації зуживаються фізичні та духові сили летуна й технічні властивості машини — й всякі інші дрібні але показові та доказові питання. І не все розрізнюється бій від битви.

             Навіть покликані з титулу своїх наукових осягнень і практичного досвіду вояки все ж стримуються від користання такими поняттями, як стратегія, бо то ж власне вони прекрасно знають що міститься в тім понятті. Натомість у більшості випадків люди, іґноруючи поняттям відповідальности й скромности, в тій глибоко фаховій та дещо емпірично перевіреній ділянці воєнного мистецтва, що вимагає довгих студій і всеж не дається до опанування, «йдуть по стратегії» з легкою рукою. Дослідження елементів стратегії з достосуванням їх до конкретних, але все змінливих, ситуацій мабуть не може обмежитися лише науковими до того підставами чи навіть довголітнім воєнним дослідом. Того досвіду зокрема всім нам, до певної міри, бракує і не могли ми його мати з огляду на короткотривалість нашого державного життя та й ще в умовинах війни. Теж з огляду на неможливість належного використання наших успіхів у війні, змінливих та ще більше короткотривалих. В повній одірваності від натуральних і зобов'язуючих складників часу і простору, а особливо, з огляду на неготовість наших народних мас до зрозуміння конечности боротьби за державність в розмірах повного і поголовного напруження сил, що створювало б підстави до праці, не могли наші генеральні штаби плянувати навіть оперативних дій на довшу мету і робили це в найбільшім напруженні своїх духових сил тільки ад гок.

           Ми в цім випадку не маємо найменшого заміру аналізувати суб'єктивні чи об'єктивні причини такого стану речей.

            Коли поглянемо в ту нашу, вже ніби так нам у часі недавню минувшину, то здається, мусимо ствердити, згідно з історичними з тих часів джерелами — часом об'єктивними, часом просякнутими тенденціями індивідуалістичної оцінки фактів і людей, — що відповідальні працівники наших генеральних штабів не все могли спромогтися на виявлення передбачливости в перспективі часу. Приймали ситуацію сьогоднішнього дня як зобов'язуючу до реаґування. Очевидна річ, актуальність ситуації була імперативом, а біг державного життя та умовини індивідуального буття деправували думку, можна сказати — впрост одбірали тверду волю і через те охоту до відповідальної й глибокої праці на дещо дальший час. Однак в Штабі Дієвої Армії знайшовся старшина, досвідчений та глибоко перейнятий почуттям відданости справі й особистої відповідальности за провадження дорученої йому праці на пості Начальника Оперативного Відділу Генерального Штабу полковник (тоді) М. О. Капустянський — він власне, в тогочасній (1919) дуже складній оперативній ситуації поставив дві цілком слушні й реальні тези: перша — плянування головної операції для обох наших Армій на Київ, друга — провадження боротьби з одним лише ворогом, шукання можливостей для політичної чи мілітарної невтралізації інших ворогів, бо не стати нас на те, щоб боротися на три боки. То був той міцний практичний момент, що спирався на випробуваній віковим досвідом і студіями воєнній штуці. Хто пам'ятає і знає тогочасні умовини нашого внутрішньо-політичного наставлення, мусить зрозуміти, що той другий постулят генерала Капустянського був навіть дещо ризиковний — був непопулярний. Плянування головної операції на Київ було подиктоване не лише політичними передумовами, що є завжди зобов'язуючі для військового керівництва, але теж оперативними міркуваннями про забезпечення запілля, для чого вже було пороблено заходи. Оцінка невигідного напряму на Одесу була цілком реалістичною — міркування про «вікно у світ» були остільки безпідставні, що могли б скінчитися певно «вікном у море».

           11 серпня 1919 вже був заіснував Штаб Головного Отамана на чолі з Ген. Штабу Генерал Полковником Миколою Юнаковим, до якого увійшли видатні старшини обох Армій. Здаватися мусіло б, що той Штаб був покликаний до авторитетних і авторитативних рішень. Однак, пам'ятаємо, що хоч його завданням було плянування та узгіднення оперативної діяльности Армій, то в основі його заіснування була теза характеру внутрішньо-політичних санкцій. Дійсно, ШГО не перейшов до порядку денного над постулятами полковника Капустянського й не одержав від Уряду ствердження на впровадження їх в чин.

           Хто міг хоч в деякій мірі запізнатися з воєнною наукою, той знає теж, що часто-густо всякі добрі, хочби лише оперативні та тактичні концепції, залишаються мертвою літерою. Мій професор тактики полк. С. Мартинов говорив: «Ґладко вишло на бумаґе, да забилі про овраґі — а по нім ходіть». На щаблі великої тактики ті «овраґи» все є не під ногами, але перед головою і треба велику їх силу вміти взяти під увагу. Здається, найглибшим «овраґом» завжди була й напевно буде сама людина, зокрема людська амбіція, яка майоризує думку іншої людини, та на жаль у війську такий «овраг» найбільше проявляється. Отже, всеж здається треба б уступити право «стратегічно» говорити й думати хоч би добрим військовим тактикам, а «спеціялісти цивільні від стратегії» в тім випадку мали б опертися на порадах військовиків.

          Нижче подаємо міркування, які слід було б прийняти лише як теоретичний шкіц думок, опертих на деяких фактах з нашої минулої дійсности, для можливого хочби в невеликій мірі використання їх для майбутнього. Можливо, що над тою справою наші військовики застановляться, чи то внаслідок припадкових чи заплянованих дискусій.

         Цінні спроби шукань у ділянці воєнної думки появляються в наших спеціяльних і навіть щоденних почитних часописах. То безперечно є добрим явищем, мимо того, що реалізм в оцінці ситуації для наших державних стремлінь, навіть в умовах ґльобальної завірюхи, не виглядає для нас дуже рожево. Чи не в нас самих причина ? Настав уже час, щоб ми спромоглися бути суб'єктом в наших політичних рішенням для нашої державности.
Якщо візьмемо до уваги так званий тотальний характер можливого збройного конфлікту, що вже так яскраво виступив під час 2-ої світової війни, якщо візьмемо до уваги, що існують всі логічні підстави для висновку, що й в майбутнім, можливо, й недалекім збройнім конфлікті народів, відбуватимуться на основі всебічного та повного напруження духових і фізичних сил людини, то видається вповні доцільним говорити про військові справи, явища воєнної натури «ін форо публіко», аналізувати та навіть популяризувати їх. Зрештою, то вже й так є реальною дійсністю. Не менш доцільним видається говорити й про складові фактори збройного потенціялу світових противників (не поминаючи себе самих), на спеціяльно організованих засіданнях, спільно з представниками політичного і громадського нашого життя.

         Стара, як самий світ, є максима, що лише той нарід має підстави до забезпечення свого політично-державного існування, коли те право спирає на силу, — на повний комплекс поняття сили. Сили бо духові, фізичні, матеріяльні, як і сили соціальної рівноваги тощо, є рівнозначником політичної сили. Звичайно, ця максима не майоризує в найменшій мірі ідеалістичних прагнень людства і реалізм не є запереченням ідеалізму. Сила у формі збройного зусилля, як відомо, є «ультіма раціо» в руках народу чи його політичного проводу — це ж продовження політичної акції з ужиттям примусу, при одночаснім виявленні почуття відповідальности. Особливо це виявляється в теперішніх умовах, коли ставиться на карту все буття народу. Адже, ми є свідками такого стану речей. Саме тому, державно-політичний провід (і громадська опінія) повинні бути й, очевидна річ, є заінтересовані військовою проблематикою, роблять відповідні рішення, але й мусять бути готові до дії. Власне, ці міркування, нам видається, є підставою повної конечности співпраці громадянства з військом. Військовики, з природи речей, думають категоріями реалістичними й мусять подбати, в наших обставинах, щоб скерувати увагу громадянства на шлях психологічної готовости. Тому, опис у тому популярному, із зрозумілих причин, оформленні модерних духових метод, та матеріальних факторів у приготуваннях до можливого збройного конфлікту, — є реалістичний.

          Чому, властиво, ми мали б уникати реалістичного представлення та уявлення, очікуючих людство, а в тому й нас, тяжких духових та фізичних переживань? А спеціяльно, ми українці, ці вояки, що з ласки долі, або з ласки нашої національно-політичної свідомости, піднялися великого і величнього завдання — боротьби за національно-державне буття народу? Ми мусимо, при оптимізмі, в ідеї та замірах, все бути реалістами в апотезі офірности. Природньо, людина хоче щось здобути з мінімальними зусиллями, але великі цілі вимагають великих жертв. Говоримо про це, для більшої ясности. Тому саме й форма, а може й зміст цієї статті є трохи ориґінальні. Робимо це з метою реалістичного підкреслення релятивного значення стимулів та морально-духових імпульсів серед певної частини людства. З уваги на утруднений доступ до джерельних матеріялів, засадничі дані про модерні фактори мілітарного поготівля, не можуть бути загально відомі. Все ж, на підставі того, що є відоме, можна накреслити образ впливу тих факторів на співвідношення сил та можливостей сторін у світовому змаганні.

           Для кращого зрозуміння істоти мілітарної доктрини, щоб послуговуватися її тезами є конечним застановитися над синтезою духових і фізичних властивостей, геополітичної ситуації в історії та в сучасності, соціяльних та матеріяльних можливостей з узглядненням сили модерної техніки, що є до послуг людства. Та синтеза посередньо має відноситися до нас самих. В дуже загальній формі наша спроба синтези має представити образ нашого, — але теж і світових антагоністів, — потенціялу, як можливої підстави до виграння змагання. Для нас — як підстави визволення, як підстави актуалізації прагнень.

          Треба нам побачити підстави процесу, що провадить до нового світового конфлікту, який у проґресі імперіялізму виводиться з прагнення заволодіти світом. Нам видається потрібним, в цілком не позбавленій реалістичних первнів, візії, зафіксувати певні явища з міжнародньої політичної ситуації, та переаналізувати згадані вище фактори потенціялу.

                                                 СССР та його сателіти                                                                                                                                                                                                                                                                                        

          Завдяки політичній толеранції союзників друга світова війна дала червоній імперії неймовірні експанзивні можливості. Половина Европи, майже весь Балканський комплекс, величезні території Азії опинилися під контролею, або докладніше, під безконтрольним пануванням большевиків. Велика частина решти світу є в тій чи іншій формі під їхнім впливом, або загрожена тим впливом. У безприкладний у політичній історії світу спосіб червона імперія використовує для зміцнення своєї потенції всі ресурси підбитих країн.

          Почнемо синтезу характеристики факторів із півночі.

         Внаслідок програної у користь Московщини війни, Фінляндія була і є обтяжена економічно, мимо того, що СССР подарував їй сплати контрибуції. В 1948 р. вона підписала трактат взаємної неаґресії. У минулих роках її змушувано до підписання взаємного мілітарного союзу. Навіть на підставі трактату про взаємну неаґресію СССР мав завжди можливість, при однобічній інтерпретації його, окупувати Фінляндію. Окупована Фінляндія стає базою і пляцдармом для безпосередньої акції суходолом і морем проти майже безборонних держав Скандинавії та Данії. В умовинах діялектичного трактування вартости, цебто, пошанування міжнародніх зобов'язань і взаємовідносин та при сучаснім характері воєнних дій, в тих посуненнях СССР треба ясно бачити передумови стратегічного опанування Північного Атлянтику. В наступній стадії, вже збройного конфлікту, за допомогою всіх родів летунства, є можливе блискавичне опанування Фарерів та Ісляндії, що означало б оточення Британії та Ірляндії та одрізання їх від комунікації із ЗСА та Канадою, яка мабуть вже в недовгім часі буде дійсною метрополією Великобрітанського Комонвелту.

         Слід освідомити собі, що ті всі посунення СССР не є таємницею ані для Фінляндії ані для її сусідів. Такий стан як зараз існує впливає на духа, політичну певність та економічну стабільність не лише Скандинавії, але й Англії. Це зовсім виразно виявляється на перший погляд незрозумілих політичних потягнень Англії, які характеризуються угодовістю.

        В такій ситуації можливості спротиву — мабуть невеликі, а вже напевно короткотривалі.

        Балтійські держави (колишні) є звичайними провінціями СССР, бо ж вони за тезою Петра І. то поширене вікно у світ. В кожному разі вони, у аспекті тези про вікно, дали большевикам гегемонію в районі Балтику а найважливіше, — скріпили постійну загрозу північного побережжя Німеччини та контролю виходів у Північне море.

       Польща є ограблена під кожним поглядом з усіх своїх потенціяльних можливостей і все стало до диспозиції СССР. Збройна сила Польщі є вповні контрольована большевиками і безперечно формально буде змушена виступити по боці большевиків. Під оглядом оперативним Польща — то є з одного боку суходільне забезпечення акції в західній частині Балтику, з другого — через Польщу — найкоротша дорога на Берлін — Заглиблення Руру — держави Бенелюксу. Ціль акції — Франція.

        Німеччина внаслідок політичної «мудрости» Західних Аліянтів, безперечно всупереч волі цілого народу, — остаточно розділена на дві частини. Але суспільно-політична здисциплінованість та органічна працездатність народу перемогли зневіру й німецький нарід по цей бік, є в стані блискучого економічного розвою, а через те, Західня Німеччина стала силою політичного значення. Спостережене поглиблення націоналістичної специфічної ідеології є інспіроване та підсилюване в зрозумілих інтенціях бальшевицькими руками. Мабуть має своє значення певна непослідовність в політиці на різних теренах з боку Заходу, тому німці мають сумніви чи Захід дотримає своїх урочисто голошених обіцянок.  Але навіть тут, в Америці, шептана пропаґанда діє й теза — «вмирати за Берлін не будемо» — поширюється. Практика політичних інтенцій Заходу викликає скрізь сумнів у його силу привернути світові віру в перемогу людського духа та людської справедливости.

        Поруч з тим, на рахунок «добрих» діл Заходу, треба віднести його волю підтримувати різні країни економічно, хоч способи цієї політики є такі, що майже скрізь замість подяки, «єнків» не люблять, та навіть гостро проти них демонструють.

       Є різні ознаки на те, що Західня Німеччина намагається стати на шлях провадження власної, незалежної політики, так, як це було за часів Ваймарської Республіки у Рапалло.

       Чехія і Мадярщина, що силою свого геополітичного положення знаходяться в серці Европи, творять глибокий та оперативно досить широкий клин, як вихідну підставу до дії в полученні з Польщею, є так опановані большевиками, що найменші прояви будьякого спротиву московській волі є виключені.  Особливо після окупації Чехо-Словаччини в 1968 році.

       Румунія, Болгарія та Юґославія — творять охорону лівого крила можливої большевицької експансії на захід. Ті держави, здається, не становлять спеціяльного заінтересування з боку Заходу і мабуть, для невтаємниченого обсерватора політики ЗСА, видається щонайменше дивним, чому Югославія, яка без сумніву завжди й скрізь йде по лінії інтересів Московщини, зокрема на терені Об'єднаних Націй, користується щедрою економічною допомогою ЗСА. Видається цілком слушним припущення, що на випадок конфлікту Тіто заховає до відповідного часу невтральність, але не на користь Заходу, щоб потім мати вільну руку для різних домагань. Мимо ідеологічних неясностей в стосунку між СССР і Тітом — «крук крукові ока не вибере» і напевно Тіто оперативно шахуватиме Італію, на яку можуть покладати надії Західні Альянти. Географічно і топографічно позиція Югославії без сумніву дає їй оперативну перевагу над Італією, якщо б Італія була заанґажована в боротьбі на своїх північних кордонах, або виконувала свої зобов'язання супроти НАТО в Европі.

        СССР. Простір СССР числить понад 21,800,000 кв. клм. з довжиною вздовж 60 рівнолежника понад 13,000 клм. а шириною вздовж 40 меридіяну від Ґрініч понад 3,000 клм. Простір сателітних держав лише релятивно збільшує оперативну глибину СССР. Рівнож територію Сибіру можна вважати лише до певної міри стратегічною базою Совєтського Союзу. Природні натуральні перешкоди поза Уралом, як довела 2 світова війна та зокрема при вже сучасній техніці, можна вважати за короткотривалі тактичні перешкоди. Зрештою, здається буде слушним зробити припущення, що довжина і широчінь просторів СССР могли б бути одним з вирішальних чинників в користь Москви.  Але ахілева п'ята СССР, мабуть, є таки в Европі.

         Чинник простору для Европейського театру безперечно промовляє на користь Москви, навіть при негайній та безпосередній реакції з боку Заходу — це добре розуміють так військове керівництво Заходу як і Москви. СССР все намагається наразі політично підмінувати існування американських баз навколо своїх кордонів, а передусім в Европі. Очевидна річ, що ті бази є загрожені відповідними по боці большевиків технічними приготуваннями.

        Чинник часу завжди треба вважати за один з вирішальних не лише під поглядом оперативним чи тактичним, але й політичним, бо він впливає на рішення оперативні. Уникнення проволікання було і є завжди доцільним невтралізуванням можливости використання його противником. Нема найменших підстав припускати, що Захід використає у відповідній хвилині чинник часу для превентивної акції. Це неймовірно збільшує всі шанси СССР і большевики на це розраховують. А ми можемо собі уявити, які неґативні наслідки повстають від такого трактування чинника часу, та які зусилля й жертви були б необхідні, щоб зневтралізувати його вплив у користь противника.

        Поминаємо в нашім зарисі розгляд чинників економічного та технічних чи хемічних засобів війни — відповідне насвітлення їхнього значення є у фаховій літературі в різних мовах. В наших військових і невійськових публікаціях ті справи вже нераз насвітлено.

        Центральне керівництво. Як відомо, мозковим апаратом червоних є політичне б'юро компартії. Після певних зусиль Брежньову вдалося привернути його значення. Його так зорганізовано, що існує повна ґарантія найдоцільнішого сприйняття, реєстрування та синтези всіх явищ політичного, соціяльно-економічного життя світу та надбань воєнного і військового характеру в інтересі червоного імперіялізму. Політичне б'юро компартії майже безпомилково, впрост, коли так можна висловитися, механічно реаґує, а головне ініціює та реалізує різні деструктивні пляни. Той мозок червоної імперії у своїй логічності в оцінці подій та постаючих можливостей, в своїй логічній але й безоглядній акції в створенні передумов всесвітньої революції з використанням всіх сил і засобів для осягнення деструкції. Дотепер його чинність для цілого свободолюбного світу була повним запереченням логічности й через те все заскакувала світ, себто знаходила його неготовим і це Москва відповідно використовувала. Всі перманентно існуючі світові конфлікти, що для їх мирного розв'язання Захід зуживав енерґію та засоби безпосередньо або за допомогою (дуже проблематичною!) ОН, були заініціовані б'юром компартії. Політичне б'юро, зверхній ідеологічний та реалізуючий виразник монопартійного і тоталітарного устрою СССР, є виразником єдиної волі. То означає консеквенцію в плянах і рішеннях а через те політбюро є рушієм у реалізації всіх своїх рішень. Історія давно минулих як і вже навіть найновіших часів та аналіза історичних фактів ствердила велике значення ініціятиви на кожнім щаблі діяльности.

       В царині ідеологічно-психологічної підготови не тільки світової опінії, а перш за все, своєї людности, червоний імперіялізм має надзвичайні досягнення. Робиться це з метою піднесення до найвищого ступеня її кінетичної енергії і ціле спрямування її для власного використання.

       Щодо оброблення світової опінії — пропаґанди, — то большевики, як відомо, використовують навіть найменшу до того нагоду і вміло скеровують її проти Заходу. З подиву гідним цинізмом за все, що недоброго трапляється у світі, як наприклад, справи так зв. колоніялізму, вони обвинувачують Захід. «Ціль виправдує засоби» — це їхня засада і тому треба часом жаліти, що це не застосовується з боку Заходу, бодай у деяких випадках у відповідній інтерпретації. Свою пропаґандивну роботу, як відомо, проти своїх альянтів, що властиво урятували большевиків перед цілковитою загладою, почали большевики ще навіть перед закінченням 2-ої світової війни. Може видаватися дивним, що світ, навіть той здеколонізований, не бачить цілей комунізму. А коли розуміє ті цілі й лише намагається вигравати Захід за подопомогою комунізму, то очевидно не розуміє, що раз організовану большевицьку сітку, — трудно потім зліквідувати.

      Відповідно спрепараване ідеологічно-психологічне виховання свого населення, мимо спостережених вже успіхів Заходу в наслідок пропаґандивних засобів вільного світу, всеж у відповідних моментах (як напр., високопростірні лети Ґаґаріна чи Тітова) допроваджує населення СССР до стану масової психози. Це дає большевикам до рук фактор великої ваги — зміцнення їхнього внутрішнього положення. Крім того така психоза у зовнішнім застосуванні її виявів, дає чи створює наставлення вимагати автоматичного виконання навіть протиприродних рішень свого (гіпнотизуючого) пана. Здається, що то один з вирішальних елементів сили, який ставить перед вільним світом специфічні вимоги. Один із знавців тієї проблеми назвав спосіб боротьби з психозою населення СССР «спробою розм'ягчення мас». Очевидна річ, що таке «розм'ягчення мас» є операцією дуже складною. В першій мірі воно мало б торкнутися підбитих народів, щоб їх прихилити до режиму пропаґандивними арґументами, а коли треба, то й терором. Але поневолені народи в СССР, навіть у своїх наймолодших ґенераціях, вже національно і політично у високій мірі усвідомлені.

        Коли б коротко підсумувати аналізу хоч би тих найважливіших елементів (збройного) потенціялу СССР, то можна б зробити висновки, що:

        1)  Геополітичне положення СССР є вигідне, воно є забезпечене колом підбитих народів чи територій.  Це останнє, щоправда, при відповіднім потрактуванні цієї справи Заходом, може набрати характеру утруднюючого;                                                                                                                                                                                                                                                  

        2) Простори СССР своєю довжиною і шириною дають йому перевагу у випадку втягнення противника в довготривалу війну, бо створюють можливості ухилятися від вирішального знищення живої сили, дають глибокі та просторі, добре організовані, резервуари сил і засобів; дають можливості необхідної при сучасній техніці деконцентрації індустрії, засобів та й сил, що забезпечує від знищення в короткім часі; дають можливості затягання війни, що може спричинитися до створення догідної для большевиків політичної кон'юнктури — соціяльні заворушення в таборі його противників внаслідок перемучення, непорозуміння між союзниками тощо;

       3) Геофізичні та топографічні властивості — можна трактувати різно (як вище).

       4) Плянова підготовка розподілу СССР в політичних потягненням Заходу і фактичний, у відповіднім часі, розподіл його на національні державні організми, це найбільш дразлива для Москви справа; одірвання національних територій у дальшому виключає експлуатацію їхніх людських резерв та матеріяльних засобів, зменшує фізичний потенціял, навіть і для самооборони. Мимо пороблених очевидно заходів не виключається переходу вояків або і цілих офрмацій в ряди борців за власні держави.  Таке одірвання може відбитися на психіці самого московського народу, ослаблюючи його політично та мілітарно;

       5) Факт монолітного керівництва треба все вважати за ідеальне розв'язання;

      6)  Ідеологічно-психологічні елементи в аспекті їхнього значення для збройної потенції СССР в першім періоді можливих збройних змагань становитимуть в руках большевиків сильний козир, при тім не останню ролю гратиме демагогічне гасло «вперед на здобуття харчів для збереження субстанції».

                Мабуть найважливішим елементом в оцінці потенціялу Кремля буде реалістичний погляд на незмінені від часу заіснування большевизму на земській кулі його цілі. В цьому випадку авторитетним буде голос деяких органів нашої американської преси. Вона виразно остерігає перед оптимізмом, пануючім, головно в колах дипломатичних.  Вони й деяка частина
суспільства хоче брати свої бажання за дійсність (вишфул тінкінґ), в наївності своїй довір'яючи московським пісням про можливість мирного співіснування. Це в свою чергу дозволяє Москві на зміцнення своєї мілітарної потуги під оглядом матеріяльним, психологічним та організаційним, а також і до зміцнення підривної праці у світі, через підтримання наразі різних націоналістичних рухів, що витворює хаос. Совєтські обіцянки фінансової підтримки недорозвиненим країнам — рідко зрештою дотримувані, бо замість фінансової допомоги, вони щедрою рукою постачають зброю та гроші для комуністичної п'ятої колони по цілому світі і врешті на широку скалю закроєне шпигунство. Ось елементи «мирного співіснування». Брежньов вже не ховається зі заповіддю перемоги комунізму, не ховається з пропаґуванням допомоги конспіративній а то й явній підривній акції. В Америці є люди типу Сайруса Ітона, які, мабуть готові вірити в майбутній комуністичний рай. — Шкода велика, що американський уряд не хоче й не може змусити Ітона спробувати райського життя в СССР.

              Добре поінформовані пресові кола ЗСА не сподіваються в ближчім часі гарячої війни, але є занепокоєні у великій мірі комуністичною пенетрацією, яка спричиняє моральний розклад громадянства ЗСА.

                                                                                              Захід 
                                                                                                                
                Міжнародню та геополітичну ситуацію Заходу треба б розглядати у двох констеляціях: західня гемісфера та положення у світі. На нашу думку, на першому місці в Европі, але й на Середньому Сході, де большевики всіми силами розпаляють напруження.

                Положення ЗСА в комплексі цілої західньої гемісфери під оглядом можливостей безпосереднього загроження є лише до певної міри корисне. Дезорганізація готовости і біжучого життя далекосяглими ракетами не може принаймні наразі бути тотальною з уваги на віддаль та протизасоби. Ми в своїм часі передбачали можливість летунської партизанки, але здається тепер така можливість відпадає. Натомість організований напад великими підводними силами може бути актуальний.

               Не вдаючися в докладніше обговорювання технічних і матеріяльних вартостей оборони ЗСА, можемо загально сказати, що СССР мабуть уже давно був би почав спроби оволодіти Европою, якщо б ЗСА не перевищували б його своїми силами.

               Південну Америку можна б потрактувати як базу. Її положення дає можливості використання всіх її матеріяльних багатств і фізичної сили, але це вимагає конечного приспішення там індустріалізації. Мабуть в тім сенсі треба було б потрактувати обіцянки з боку урядових сфер ЗСА.

               Цілковито іншим видається політичне та мілітарне положення в заінтересуваннях Заходу на европейському та азійському континентах. В Европі позиція Німеччини міцно устабілізувалася. В останньому часі, як ми вже згадували, Скандинавські держави стали об'єктом політичного нападу большевиків, а це виразно свідчить про скандинавське наставлення і готовість до участи в спільній обороні проти московсько-большевицької агресії. Швеція безпосередньо загрожена почерез Фінляндію в зв'язку з «необхідністю при сучаснім швидкім загостренні міжнароднього положення з якого походить небезпека війни» вже від довшого часу збільшує свої оборонні споруди, збільшила свою збройну силу й поліпшує своє озброєння. Франція за всяку ціну намагається мати вільнішу руку в Европі. Члени НАТО шукають способів вирівняння внутрішніх «неясностей», всі європейські держави прагнуть об'єднання, покищо в економічній ділянці, а в недалекій мабуть перспективі й в мілітарній. Приклад цього дала вже Данія і прагне дати Англія.

               Окупаційні сили альянтів на всіх просторах стичности з червоними, не зважаючи на досконале технічне вивінування, мабуть у випадку несподіваного заатакування довшого спротиву червоній навалі ставити не могли б, зокрема в початковій стадії гарячого змагання. Віддалення ЗСА від усіх уже існуючих і правдоподібних огнищ змагання відтягає часово їхню поміч. Привернення рівноваги вимагатиме мимовсього великого напруження.

               Політичні й усякі інші спроби здобути перевагу у світовій констеляції відбиваються прямо негативно на власній національній відпорності ЗСА як і на об'єктах конкуренції.

Мабуть геополітичне положення Західніх Альянтів, в першій мірі ЗСА, дає підстави твердити, що в першім періоді змагання вони потребуватимуть часу на повну мобілізацію свого потенціялу і впровадження його в акцію. Внутрішня конституційно-політична атмосфера в ЗСА вимагатиме рівнож часу й поважних заходів для вияснення ситуації і здобуття правних підстав до санкцій. Але вже тепер можна ствердити на підставі численних публікацій, що аналізують положення у світі та насвітлюють ролю московського імперіялізму, що вільний світ не лише в політичній але й в громадській опінії усвідомляє собі пляновані деструктивні потягнення большевиків. На жаль у вільному світі нема достатньої свідомости про велике значення та можливу ролю народів, що прагнуть визволитися з-під червоної чи взагалі всякої московської неволі, які в своєму геополітичному положенні є потенціяльним союзником Заходу.

               Тут можливо ще треба було б згадати про так звані вершинні та всякі інші конференції, що не мають найменшого глузду, а лише компромітують Захід. Бо ж хіба після всіх дотеперішніх досвідчень вже був би найвищий час прийти до переконання, що наслідків від них не буде жодних, крім витрати народнього гроша. Якби — так нам видається, — західні альянти виявили цілковите неґування тими конференціями, то мабуть червоні були б більш податливі. Участь в конференціях виглядає на недоцільну політичну демагогію, яка лише деморалізує так зв. «невтралістів», які безперечно здають собі справу з того й бачать як західній світ себе осмішує. Коли вважати, що з одного боку була висока ціль в зааранжуванні тих конференцій, то з другого — була лише одна єдина ціль — задемонструвати дискредитацію високих ідеалів та повну безсилість їхніх апологетів. СССР іґнорує шукання компромісу та осмішує будуючі засади людства. Здається, що поволі, дуже поволі, Захід приходить до переконання, що згідно з мілітарною доктриною «наступ є найліпшою обороною» — звичайно, при відповідних силах і засобах. Ідея вселюдського солідаризму (по боці вільного світу) є дуже велика і через те непоборна, але групові інтереси підміновують її. Солідаризм мав би оформитися в певних ґеополітичних і в континентальних комплексах при умові, що окремі держави зрезиґнують з суто приватних інтересів. Такий солідаризм мав би опертися на вселюдських факторах: релігія, мораль та соціяльна справедливість.

                  Заки перейти до порядку денного над так добре вже знаною з різних публікацій справою технічної підготовки Заходу на випадок розгри з червоним імперіалізмом, хочемо ще ствердити, що стан тої техніки, здається, є головним стримуючим чинником в плянах СССР. Виходить, що ментальність військового світу все ще спирається на поставленій військовою наукою тезі: «розвиток засобів наступу й оборони йде в парі, або чергується в короткім протязі часу». Теза та має для військовиків аксіомне значення. Коли було винайдено меч, йому було протиставлено щит; коли винайшли зброю дальшої дії, їй протиставили фортифікаційні споруди; коли застосували танк, йому протиставили заміновані терени; для протидії підводним крейсерам та летунству винайшли радар і т. п. Поруч з розвитком нуклеарної зброї йде шукання забезпечення перед нею безпосереднього й посередненього. Поруч з можливістю бактеріологічної війни йде шукання невтралізуючих токсинів.

                  Це й є можливості застосування всіх і різних технічних засобів боротьби, в якій людина є все ще найважнішим чинником.

                                                                              Людський елемент    

                   Чи маємо підстави думати, що в майбутній війні роля людини як головного чинника, зменшиться ?

                   Зараз же після закінчення 2-ої світової війни були численні голоси про те, що військо, а в першій мірі досвідчений і освічений вояк, в стислім розумінні цього слова, сходить, чи навіть вже зійшов, з бойової шахівниці; що йому на заміну приходить вояк-технік, або прямо технік. Бо ніби то прийшов час, коли за потисненням ґудзика можна урухомити елементарні сили природи або технічні знаряддя і «буде по всім». Треба було часу, щоб такий революційний погляд заник. І ми свій скромний погляд власне в такому сенсі, що людина є вирішальним чинником змагання, були висловили на сторінках часопису «Неділя», (Німеччина, 15 серпня 1948). Не вільно забувати, що люди, а не засоби, якими люди користаються, є головним фактором. Правда — передумова, щоб кожний вояк у відповідній мірі від низу до гори знав дуже добре властивості новітніх технічних засобів бою та війни і вмів з них користати. Люди творять засоби нищення, люди шукають можливостей найдоцільнішого використання їх. Люди шукають нових способів змагання, що відповідали б вартостям технічних засобів. Людина, створена теж і для виявлення своєї вільної волі, не може через те пасивно піддатися насиллю, бо то суперечить її натурі. Людина хоче змагатися за своє право волі до кінця. Вільний дух не може визнати лише фізичної переваги, його можна до того змусити лише на якийсь час. А це доказує, що фізичне змагання є функцією духової сили, врешті духового рішення. Сила в людині та в проявах її безмежно многогранного духа!

                Справді збройне змагання в модерних його формах вимагає від людини спеціяльних студій, але по-старому й покликання. Нераз доводиться чути: нащо тоді військові фахівці? Є цілком зрозумілим та натурально-необхідним, що інженер, чи хемік, філософ або економіст може бути військовим фахівцем. Але ж коли він навчився свого фаху, скажім як інженер-хемік, то цього очевидно замало, щоб бути одночасно і військовим фахівцем. Він повинен навчитися керувати живими людьми в умовинах бою чи війни, людьми, що вмирають від дій техніки... А то є дуже трудна духово, фізично й науково справа. Якже, наприклад, командир полку може посилати людей у бій, коли він сам не знає, як підготовити бій, як використати терен, щоб зберегти людей, зберегти їхнє найвище добро — життя, за яке він поносить відповідальність. Як виграти бій при найменших людських і матеріяльних втратах? А може буде шукати фахової поради під вогнем гармат, кулеметів чи різного роду бомб?

               Тим більше, якже може генерал творити стратегічні (!) пляни, коли він не знає засад оцінки політичних, економічних, соціяльних та психологічних факторів потенціялу народу? Хтось скаже, що він може знайти відповідних дорадників, бо пляни укладаються в умовинах можливого спокою. Так, дорадник мусить бути, може дати всі необхідні дані, але треба ж ті дані використати для оформлення певної концепції. Фахівці військової справи (не ґенії, що появляються раз на століття), мабуть будуть так само потрібні, як й всякі інші фахові спеціялісти — залишімо їм військові справи. Поставмо лише постулят — про конечність гармонійної співпраці спеціялістів у різних ділянках.

             Далі поставмо постулят, щоб військовики вивчали свій фах, щоб вміли пізнати всі прояви війни, бо декаденс військового мистецтва а тим більше потреби військового знання ще не наступив. Засади військової науки є й надалі актуальні. Треба вміти не тільки використати силу, енергію і духові властивості людини-вояка, але й зберегти її. Треба вміти використати геофізичні властивості просторів, топографічні властивості терену, щоб поставити збройну силу і вояка в найдогідніші умовини змагання. Треба вміти використати перевагу, що її дасть політика при виконанні зброєю поставленої цілі. Треба вміти доказати політиці ті чи інші труднощі при виконанні завдання. Необхідно є передбачувати, щоб не дати ворогові переваги в ініціятиві та вміти перевести найдоцільнішу концентрацію сил і засобів у відповідям часі й відповіднім просторі чи місці. Треба вміти керувати цілим складним апаратом військової організації та скоординувати чинність всіх родів збройної сили, а нераз і «вміти думати» за ворога. Треба вміти понести відповідальність за рішення, від наслідків якого може залежати доля, не лише людей, але й народу... Отже, іншими словами, — це все треба вміти, а вміння дає лише наука, що студіює військову історію й шукає в ній найкращих повчальних зразків військового вміння. Військова наука нелегка справа, бо треба навчитися вміти мати до діла не лише з мертвою натурою, з незмінними елементами натури, але нейбільше власне зі змінними елементами натури, які несуть смерть. Військова справа вимагає застосування знання.

               Спробуймо подивитися далі, що несе нам в сучасній добі військова наука в ділянці стратегії й тактики.

              Стратегія — то філософія військової науки. її тези незмінні, її основною ціллю, як відомо, є виконання завдань політики через використання людей і засобів.
В ділянці тактики сучасний загальний рівень розвитку людської свідомости і знання, диктує можливість ще дальшої еволюції (чи революції) в усамостійненні невеликих одиниць, в індивідуалізації чинностей людини в полі. Сила сучасної техніки також впливає в цьому напрямі. Говорячи дуже образово, дозволимо собі на порівняння, що кожний один вояк і малі групи у виконанні завдання будуть як паразити лізти вперед, не оглядаючись на сусідів, на організацію найближчого запілля.

                Хочемо перейти до короткого зсинтезування значення перелічених факторів збройного змагання в аспекті їхнього впливу на характер майбутньої війни та в аспекті постулятів для нашої доктрини.

                1. Збройне змагання, річ ясна, обійме не лише комплекси народів, але все людство й усі прояви його колективного та індивідуального життя. Та теза є актуальна в засягу великих і малих війн і всіх народів, що в них можуть бути заанґажовані.

                2. Загальне збройне змагання вимагає плянової співпраці всіх інтелектуальних сил народів, не тільки в часі його тривання але й не менше в періоді підготовки до нього.

                3. Воно відбуватиметься в усіх вимірах простору; не є виключеним застосування всіх видів війни з огляду на прагнення прискорити розв'язку. Може наступити катаклізм знищення великих популяційних центрів.

                4. Здається, що війна може вибухнути несподівано, зокрема тоді, коли принаймні один з аґентів буде прагнути до того, або й через «помилку».

                5. Згідно із думкою американського генерала Ріджвея, «большевики розпічнуть війну, щоб запобігти реакції своїх мас вже до певної міри свідомих того, що комуністична верхівка фальшує всі дані про прагнення вільного світу позбутися комплексу небезпеки війни».

                Політичний уклад міжнародніх стосунків в аспекті їхнього значення для визвольної боротьби підбитих Московщиною народів, в тім й України, один із дуже поважних знавців тих стосунків докладно обзнайомившись з публічною опінією ЗСА характеризує так:

                «ЗСА, наймогутніший політичний і мілітарний фактор світу, потребують довшого часу                      та немалого досвіду для остаточного зрозуміння імперіялістичної а в засадах деструктивної агресії Москви. Соціяльні та економічні умовини, в яких перебуває американське громадянство, наставили його психіку на шлях економічного проґресу, а це в свою чергу обумовлює політичну толеранцію.  Тому навіть ті пропаґандивно-компромісові політичні потягнення Москви, що походять з тактичних міркувань, американська опінія є завжди готова брати за реальні вияви можливості мирної коеґзистенції й може піти на далеко йдучі уступки».

              Реалізм такої сентенції треба взяти за одну з підстав у наших політичних постулятах.
Перенесімося на хвилину до політичної географії й гляньмо на карту східньої півкулі. Для більш плястичної орієнтації накриймо простори СССР білим папером, а Україну скажімо жовтим. Хто мав би час і охоту, міг би ще зайнятися додатковими варіяціями поглядової геополітичної статистики прикрити папером інших колорів всі етнографічні території немосковських народів. З олівцем в руках спробуймо обрахувати відсотково взаємовідношення просторів і населення. Додаймо у випадку України брак будьякого геофізичного опертя проти аґресора. Зробімо з того властиві висновки.

              Економічні можливості соборної України, духові та фізичні властивості народу, його історична традиція, динамічне прагнення створити власну державу предистинують його до осягнення тої політичної цілі.

               Час для нас здається є найбільш відповідній. Завданням нашої політики є створити реальну концепцію для використання сприятливих міжнародніх стосунків для нашої мети. Антаґонізм між справедливістю та насиллям доходить до кульмінаційного пункту. Не вільно забувати, що один з цих антаґонітів є спеціяльно заінтересований нашою національною проблемою, як фактором зміцнення його, фактором у перспективі стабілізації в Европі. В той же самий час — друга сторона, а саме Захід — нас не доцінює, як важливий фактор у боротьбі між Сходом і Заходом і ставиться до наших змагань індиферентно. Тому нам обов'язково слід зрушити індиференцію в цьому напрямі. Нам не вільно забувати, що Захід є інспірований певними московськими колами проти створення чи існування самостійної Української держави та інших національних держав, бо то, мовляв, спричинило б «балканізацію» сходу Европи. Завданням нашої політики доказати нереальність такої концепції та довести до свідомости Заходу, що балканізація СССР це саме запорука миру не тільки в Европі, але й у цілому світі. У зв'язку з тим нам треба підтримати діяльність міжнаціональних організацій, що політично провадять боротьбу проти московського імперіалізму.

               З тих усіх постулятів народитися може і повинна наша мілітарна доктрина.

               Або може вона вже існує ? Ні, в сенсі використання можливостей, на нашу думку, не існує; для неї нема ще диспозіційних факторів.

               Але українська мілітарно-визвольна доктрина мусить якнайскоріше оформитись, бо вона має свою ґенезу в українській визвольній політиці, для якої першою і останньою ціллю є — Українська Самостійна Соборна Держава.