вівторок, 26 вересня 2017 р.

НЕ ЗАБУВАЙМО ПРО НАШИХ ПОБРАТИМІВ!

Юрій Тис-Крохмалюк



                 Під тим наголовком продовжую вістки про УД, які появляються у книжкових виданнях, та іншого роду публікаціях, які можуть стати матеріялом до опрацювання історії нашої формації. Не пропускаю однак і вісток про наших побратимів, які в умовах фронтових акцій в краю, опинилися в рядах УПА. Того роду матеріяли знаходяться у публікаціях з подій другої світової війни, виданих у Німеччині у численних споминах і опрацюваннях поодиноких фронтових дій, історій дивізій, корпусів, тощо. Багато матеріялів можна знайти у публікаціях, які появляються у Польщі. Було б дуже корисно, якщо б наші побратими, або громадяни, які не були учасниками збройних формацій, виписували навіть найдрібніші вістки, завваги, оцінки, тощо з різного роду видань у різних мовах, та передавали їх до нашої редакції.

                    1973 року появилася у Варшаві праця двох авторів, присвячена збройним змаганням Польщі з Українською Повстанською Армією у якій є теж згадки про УД і вояків цієї формації: Droga do nikąd : działalność organizacji ukraińskich nacjonalistów i jej likwidacja w Polsce", Warszawa, 1972, W-wo Minist. Obrony Narodowej. St. 587, ілюст. Вартість праці нерівномірна. Автори стараються не попадати у суперечности із офіційної пропаганди відносно ОУН, УПА і УД. Вони стверджують, що ніякої боротьби проти німецького окупанта не було, з виїмком малих взаїмних обстрілювань, та і не могло бути, бо операціями УПА командували німецькі старшини, які мали теж командні пости у більших з'єднаннях. Але у згаданій праці не знаходимо ні одного прізвища німецького старшини і ні одної частини УПА під німецькою командою. Здається, що автори почувалися невигідно у своїх твердженнях, коли вирішили оправдати брак доказів участи німецьких старшин: "цього питання ми не розглядали у наших дослідах з причини малої кількости матеріялів на цю тему". Але читачеві ясно, коли б автори мали хоч би один доказ у руках, не поминули б його у своїй книзі.

                    На совєтській пропаґанді спирається теж твердження авторів, що УПА і "дивізія СС Ґаліцієн" проголосили своїми ворогами Польщу, Румунію, СССР, Мадярщину, Україну на схід від Збруча, жидів, мельниківців УЦК, митрополита А. Шептицького, інші буржуазні українські партії, українських комуністів і старше українське покоління, (стор. 155). Аж під кінець війни, коли не було вже сумнівів, що німці війну програли, до своїх ворогів УПА і дивізія СС "Ґаліцієн" додали ще гітлерівців. Уже з цієї цитати бачимо примітивну пропаґанду московського типу, та її повну абсурдальність.

                  Автори твердять, що в українському національному рухові гегемонію перебрали бандерівці, а популярною стала ОУН. Зате дивізію створили мельниківці. Німці, узброївши УПА і УД дійшли до висновку, що вели досі злу політику у відношенні до українців. Автори наводять слова О. Райлє ""Macht und Ohnmacht der Geheimdienste" — München, 1968, таки німецькою мовою:

                ""Das war eine von den leider zahlreichen politischen Torheiten der Reichsregierung, durch die jene Volker, die bei Beginn des Krieges deutschfreundlich eingestellt waren, allmahlich auch zu unseren Feinden gemacht wurden."

                  В червні 1944 р. посилилася ще більше пропаґанда серед населення, щоб молодь вступала до дивізії СС Ґаліцієн і до Вермахту. На зібраннях, академіях і маніфестаціях переважали представники німецької влади, УЦК і дивізії СС "Ґаліцієн". Автор постійно пише, що спирається на архівах, совєтських виданнях, на звітах польської делеґатури лондонського уряду, на актах міністерства внутрішніх справ у Варшаві, але дата червня 1944 є нісенітницею. У той час большевицькі армії стояли під Бродами і УД готовилася в Німеччині до виїзду на фронт. Це не був час на маніфестації та організування академій і зібрань.

                   Автори згадують ще про старшинську школу УПА "Олені", яка весною 1944 р. розташувалася в районі міста Боріхов. Навчання тривало 4 місяці, командиром школи був майор Польовий. Викладали старшини дивізії СС "Ґаліцієн" та інших фашистівських формацій, (стор. 154). Слід справити: старшинська школа "Олені" існувала в районі міста Болехів, в напрямі південного заходу у віддалі около 25 км від міста, серед лісів недалеко шпиталя УПА. Це був вишкільний і організаційний центр УПА, розложений у комплексі лісів і гір між Болеховом і Сколем та селами Кам"янка, Поляниця, Лужки, Липа, Гребенів.

                   В час битви під Бродами, відбувалися великі бої УПА в цьому районі, проти совєтських партизан Шукаєва, одного полку мадярів і двох дивізій німецьких СС у силі 30.000 вояків. Згідно з тайним домовленням УПА з мадярським командуванням, мадярський полк відкрив тільки слабий вогонь у напрямі лісів і повернувся до міста Сколє. Третю дивізію німці вислали проти совєтських партизан Шукаєва, які відійшли на захід під натиском двох куренів УПА, що рушили з гори Лопата (1211 м.)

                     В тій інформації авторів маємо згадку про офіцерів УД, як викладачів старшинської школи "Олені". Не маємо вісток про дезерцію старшин УД з Німеччини до УПА, що було б і так неможливо. Не було теж таких старшин, що залишилися в Галичині на відпустці і перейшли до УПА. Зате після Битви під Бродами кілька тисяч дивізійників залишилося в УПА і в тому числі і немало підстаршин і старшин. Ці останні могли з наказу головного командування УПА перейти у Карпати і перебрати старшинський вишкіл в "Оленях", отже уже під совєтською окупацією.

                      Іншою подією була приявність двох німецьких СС дивізій в районі Болехова проти УПА і одної проти совєтських партизан Шукаєва у той час, коли в районі Бродів відбувалася трагедія не тільки нашої дивізії і не тільки XIII корпуса, що боронив фронт в районі Бродів, але і цілої 4-ої танкової армії, а з тим і цілого східнього фронту! Три досконало вивінувані СС дивізії могли, якщо не відвернути небезпеки повного провалу німецького фронту, то щонайменше відсунути розвал і спинити хаотичний відступ німецьких армій на цілому фронті.

                    Та мабуть в очах головної кватири німецьких збройних сил важнішим було знищити один з центрів УПА в Карпатах, чим стримати совєтську офензиву. Ця тема потребує особливого насвітлення у працях над історією І УД УНА.

                   Автори опрацьовували книгу на підставі совєтських джерел, бо всі прізвища подають у російській вимові: Чупрінка, Ґріцай, Ґончаренко, Оґієнко та багато інших. Тільки одне прізвище спольщили: інж. Вжецьоно!

                  Далі читаємо на різних сторінках, що УПА і УД вбивали жидів, українців і поляків, палили села, мучили населення. Цього роду пропаґанда існує по сьогодні в Україні. її вплив великий, бо в післявоєнних часах ґрасували на українських територіях різні банди, з осібна зорганізовані смерчем, які підшивалися під УПА діючи з тризубами на шапках та різними іншими національними відзнаками. Інші совєтські банди нападали на села і вбивали населення та грабили і за ними опісля нібито шукали відділи НКВД, як за з'єднаннями УПА.

                  Одинокі повстанці в роках війни, які помагали населенню ліками, харчами, які будували населенню понищені будинки, були совєтські і польські комуністичні партизани, лицарські, гуманні і вразливі на людську недолю!

                  Брехня, на якій спирається московська пропаґанда, є цікавим елементом успіху навіть у сателітній Польщі. Відомо, що жиди були винищені на теренах колишньої Польщі в роках 1942 і останки можливо в початку 1943 року. УПА у той час була у стадії організації і діяла в непроглядних теренах, де жидівського населення не було, і врешті, який сенс мало б витрачати сили і зброю на вбиванні жидів чи спокійного польського населення. Інакші часи настали, коли прийшлося поборювати не тільки німців, але і польську комуністичну і совєтську партизанку. Українська Дивізія в ті роки взагалі не існувала. Дивізію проголошено 28 квітня 1943 року, а 18 липня відбувся перший від'їзд групи добровольців на вишкіл.

                  Але для совєтської пропаґанди (а мабуть і для кожної іншої) десінформація (гарне слово, яке означає брехню!), факти, дати і особи не мають значення. Кожна брехня повторювана багато разів, прийметься як достовірна правда.

                  ОУН не відносилася ворожо до дивізії, яка поборювала совєтську і комуністичну польську партизанку, та згідно з авторами, мордувала масово жидів, а навпаки, післала до дивізії своїх довірених людей, щоб "виробити в дивізії справи національного духа". Тому багато вояків дивізії перейшло до УПА. Їх приймали, як елемент, що мав досвід і фронтовий вишкіл і передавав їм без виїмку командні пости. Часто теж проводилася боєва співпраця відділів УПА і Дивізії "Ґаліцієн". Автори не знають або не хочуть писати про те, що рішенням найвищих чинників ОУН і УПА була заборона для вояків УД переходити при нагоді відпусток або іншими шляхами самочинно до УПА.

                     Далі довідуємося, що в час офензиви совєтських армій в липні 1944 року, дивізія відійшла на захід. На терені Польщі німці вживали з'єднання дивізії як арієрґарди. Приміром в січні 1945 дивізія СС "Ґаліцієн" воювала в районі Кракова (під Звєжинцем) ослонюючи німецькі частини.

                      Проте довідуємося пізніше, що дивізію розбили під Бродами, вона втратила 70% в людях і боєвих засобах і тоді на чолі дивізії станув Павло Шандрук, колишній старшина польської армії і залишився командиром до кінця. Дивізію скерували на Чехословакію для доповнення і реорганізації, а її частини перекинуто до південної Австрії проти югослов'янських партизан.

                      В другій половині березня 1945 року почалася організація другої дивізії, на чолі якої станув націоналіст полк. П. Дяшенко (має бути Дяченко). В Берліні сформовано теж бриґаду для особливих завдань (диверсія і саботаж), в складі двох куренів під командою атамана Бульби.

                     Далі довідуємося, що в половині вересня 1939 року, Павло Шандрук був шефом штабу 29-ої бриґади піхоти, створеної 16 вересня 1939 з останків 29 дивізії і вільних груп вояків інших одиниць. Під кінець війни Павло Шандрук старався з'єднати усі галицькі формації в Українську Народню Армію. Після війни УНА згруповано під командою Шандрука в Італії в районі Ріміні, де ждали на вибух третьої світової війни.

                     Як бачимо, автори маючи до диспозиції усі архіви і джерела до своєї праці, а використали їх у дивний спосіб.

                     Далі автори твердять, що українські націоналісти мали три форми боротьби проти СССР: 

                     1.  Безпосередні дії політично-диверсійні українського леґіону і фронтові війська (тільки група А. Мельника).

                     2.  Діяльність пропаґандивно-політична.

                     3.  Екстремінація совєтських кадр, які не веліли евакуватися, та поборювання совєтської партизанки.

                    Після переходу фронту, УПА нав'язала розмови з польськими повстанцями, які стояли під впливом Лондону. Далі українці переводили вбивства як, наприклад, вбили ген. Ватутіна.

                   Дальший розвій випадків виглядає у світлі авторів так:

                   Не звертаючи уваги на Український Національний Комітет, затверджений німецьким урядом, німецькі чинники вели переговори безпосередньо з командирами українських фашистівських збройних сил. Німці хотіли використати формацію УПА під командою Романа Шухевича, ватаги атамана Т. Бульби-Боровця  і останки українських есесів під П. Шандруком.

                  Усі ті командири були з весною 1945 у Німеччині. Р. Шухевич за згодою головного уряду безпеки Райху відпочивав у санаторії Карльове Вари (джерело — Воінский історический Архів). Бульба приїхав до Берліна, готель Кантстрассе 52, кімната 41 під прізвищем майора Канєнка. Павло Шандрук останній командир недобитків галицької СС на припоручення А. Мельника репрезентував ОУНм.

                  В дальших розділах маємо уже історію боротьби на Закерзоню, описану досить широко на основі не таких таємничих документах як досі. Цікаві є подробиці розмов делеґатів УПА до АК і ВІН, у яких кілька разів брали участь полк. Юрій Лопатинський, д-р В. Горбовий (Граб) і Вира.

                  Десятки сторінок присвячені подіям на Закерзоню; автори висловлюють подив до активности ОУН, УПА, які в таких умовах інформували держави західньої Европи про свої змагання і боєві успіхи. Численні статті і публікації у західній Европі інспіровані і пропаґовані ОУН-УПА.

                  На закінчення книжки читаємо:

                 "Багато бувших членів дивізії СС "Ґаліцієн" та інших фашистівсько-націоналістичних формацій американська окупаційна влада західньої Німеччини зґрупувала в таборі Бад Верісгофен в Баварії (18 км на північ від Кавфбоєрн). Там нові шефи, тим разом з-за океану, приготовляли їх до діяльности проти держав народньої демократії і СССР. В таборі відбувалися реґулярні військові вправи, головно в ділянці диверсії, саботажу і шпигунства".

                 Це все, що автори знали, або що дозволили їм публікувати. Накінець хочу згадати ще командира Ягоду — або Черника, який, як пишуть автори, був офіцером дивізії СС "Ґаліцієн".

                 Читаємо далі таке:

                 "Весною 1944 на терен повітів Томашів і Грубешів прийшла сотня Вовки, під командою Яґоди-Черника. Ті відділи перейшли з боями за Буг. Сотня Яґоди вчасною весною вернулася на Холмщину".

                  У зіставленні командних обсад ОУН-УПА округ Закерзонського Краю, автори подають "Ягоду-Черника" як військового референта УПА від березня до грудня 1945. Справжнє прізвище Ягоди є Анатоль Шидорук.

                   У залучнику 24 при кінці книжки автори подають плян організаційної структури УПА в Польщі від липня 1944 до 1945. Читаємо там, що курінь Ягоди-Черника був розміщений в районі Красностав-Холм.

                    В обсаді тактичного відтинка ВО Сян виступає Анатоль Шидорук — Ягода як командир відтинка 3 "Данилів" до грудня 1945.

                    Про командира Ягоду-Черника можна знайти більше у моїй праці в англійській мові.

                    1.  Перед наступом на Радехів 25 квітня 1945 відбулася нарада командирів частин УПА призначених до акції, між ними був командир групи "Пролом" (80-150 вояків) Черник.

                    2.  Ягода-командир спецвідділу для особливих доручень, 30 люда до акції на Камінь Коширський 19 серпня 1943 проти німців. Завдання: здобути сильно укріплений бункер у місті.

                    3.   19-20 серпня  1943 відділ вернувся до табору, бо ген. Фон дем Вах готовився напасти на табір, що у лісі. У таборі зібралися для оборони: школа для старшин, мали прибути ще 2 курені, які були в дорозі на Мізоч. Обороною командував Черник  (Ягода).  Після  наступу  німецького  летунства, проти якого ми не мали протилетунської  зброї, відділи залишили табір і заняли позиції у віддалі 200 м. від табору. Сподівалися наступу німців, в часі окруження перебилися і відійшли у ліс.

                   4.   Весною 1945 року існує курінь Ягоди-Черника. Діяв на Закерзонню, у травні 1945 перейшов на схід за лінію Керзона.

                   5. 28 квітня 1946 прийшла вістка, що Ягода вбитий у бою біля Снятина.

                  Питання відкрите: чи Ягода був старшиною у 1 УД? Чи Ягода і Черник два псевдоніми А. Шидорука, чи може один з них справжнє прізвище? Чи дати в обох книжках правдиві? Чи хтось із читачів знав цього визначного старшину?

                  Врешті автори закінчують із сентиментом:

                 "На заході український націоналізм і далі знаходиться на дорозі до нікуди. Українські націоналісти, а з осібна колишні члени ОУН, УПА і 14-ої стрілецької дивізії СС "Ґаліцієн", які перебувають на еміґрації в ЗСА і Канаді, і далі дають вислови ненависти до соціялістичних країв.

                 ...члени ОУН діють активно в організації "Північна Ліґа" з осідком у Голяндії. Її знаком є получені гітлерівський гакенкройц і оунівський тризуб. Останній з'їзд в Англії відбувся у Брінґтон в готелі Роял Павільон.

                   Українські націоналісти, нові союзники сіоністів, є тепер принимані публичною опінією Ізраїля, доказом чого є численні виповіді на сторінках преси Тель-Авіву.

                    Нині уже більшість провідників ОУН-УПА не живе. Ще в час війни був забитий у битві під Бродами 1944 провідник фашистівської ФНЄ офіцер СС "Ґаліцієн" Дмитро Паліїв".

                    Праця згаданих авторів має багато цікавих світлин, між іншими ген. Свєрчевського і ген. Ватутіна, численні таблиці, зіставлення і організаційні дані про УПА з багатьома прізвищами. Ці статистичні матеріяли треба б провірити і використати.




понеділок, 18 вересня 2017 р.

У 30-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АРМІЇ

Олександер Луцький


                    "Присягаю Всевишньому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчасно під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Народ і свою Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю, як вояк Української Національної Армії, виконувати всі накази моїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в тому допоможе Бог і Пречиста Мати! Амінь!"

                      Це були слова присяги, якою командуючий Української Національної Армії генерал Павло Шандрук, включивши своїм наказом діючу вже від 1943 року Українську Стрілецьку Дивізію "Галичина" в склад Української Національної Армії як її Першу Українську Дивізію, заприсяг її на службу й вірність Українському Народові тому 30 років, в половині квітня 1945 року на фронтовій полосі протибольшевицьких ліній 30-го полку в Штірії в Австрії.              

                       Постання й організація Української Національної Армії у 1945 р. має значення в історії українських збройних сил з часу наших визвольних змагань під час 2-ої світової війни. На західньому відтинку протибольшевицького фронту наступило проголошене й визнане офіційно німецьким урядом з'єднання усіх українських військових формацій і частин, що діяли окремо й розсіяно у західній Европі, — в одну Українську Національну Армію.

                       Для Української Дивізії "Галичина" — це її включення у склад Української Національної Армії та її офіційне святочне заприсяження на службу й вірність Українському Народові — означало формальне й офіційне ствердження і визнання тієї української державницької мети, в ім'я якої українці із самого початку до неї так численно голосилися, в її лавах боролися та жертвували свою кров і життя, кладучи свої голови по полях боїв з московським окупантом України.

                       З цієї причини творення Української Національної Армії не тільки ще раз ствердило правдиві стремління українського народу в довгій і затяжній історії визвольних змагань, але також до певної міри винесло українське питання на міжнародній форум.

                       Коли Німеччина розпочала війну в 1941 р. з СССР, вона відверто показала своє правдиве обличчя віковічної політики "Дранґ нах Остен" — цілковитого опанування Сходу Европи виключно для своїх цілей, не маючи й на думці дати іншим народам будь-якої волі чи самостійного життя. І щойно в 1944 році, коли всім стало ясно, що Німеччина програла війну, починаються різні хаотичні, нераз незрозумілі й суперечні, спроби нової політики — дати полекші чи надії для поневолених народів на Сході Европи. У висліді того, у вересні й жовтні 1944 року німці почали показувати деякі дипломатичні жести, звільняючи деяких політичних в'язнів з тюрем та концентраційних таборів, а німецькі урядові чинники почали вести переговори з чільними провідниками народів Східньої Европи. З української сторони для цілей переговорів створене, на підставі порозуміння деяких політичних кіл, т. зв. Український Національний Комітет, який очолив генерал Павло Шандрук, а президію якого творили В. М. Кубійович, О. П. Семененко і П. П. Терещенко. З німецького боку виступали вже не якісь губернатори чи менші неофіційні речники без ніякого зобов'язуючого авторитету, а представники німецького уряду.

                         Український Національний Комітет твердо й виразно окреслив свою головну мету у своїй деклярації: "йти по шляху, що веде до створення національної суверенної держави та відновити збройну боротьбу за українську державність".

                          Хоч ця нібито дипломатично-політична гра напередодні програної війни не могла допомогти ні німцям ні нам, то все-таки створення Українського Національного Комітету й організація Української Національної Армії, в склад якої мали увійти всі інші військові формації та поодинокі вояки-українці, що були розсіяні по різних частинах німецького війська — приблизно 220 тисяч людей — має своє значення в історії наших визвольних змагань.

                          І сьогодні ця подія з-перед 30 років повинна скріпити наше непохитне становище у боротьбі за свою державність.


неділя, 10 вересня 2017 р.

БУЛАВНИЙ БОГДАН КУРИЛО-СЛОВАК



               Богдан народився в січні 1920 року в селянській родині Ярославщини в Західній Україні. Був він найстарший з-поміж трьох братів. Коли мав 11 р., недуга забрала в могилу ще молоду його матір. Батько, школа і громада виховували Богдана на українського патріота. В 1943 р. Богдан вступив в ряди УПА та воював проти німецького, а пізніше польського і совєтського окупантів України.

                Початково Богдан Курило-Словак служив у повстанському відділі к-ра Крісового, пізніше в лемківському курені к-ра Рена і курені к-ра Коника. В 1945 році успішно закінчив повстанський підстаршинський вишкіл в1 Перемищині. Після  вишколу служив в оборонних підвідділах 5-го підпільного райони Сяніччини. В Сяніччині брав участь в численних боях УПА з польським червоним військом. В жовтні 1946-го року був ранений в бою з ВП.

                  В жовтні 1947-го року Словак вийшов у великий рейд з відділами УПА Перемищини і Сяніччини в Західню Европу. В Західній Німеччині перебував у таборі інтернованих вояків УПА в місті Деґендорфі.

                   В 1949 році Богдан Курило-Словак переїхав до США.

МИРОСЛАВ СТАХІВ


      1920  —   1977

               Мирослав Стахів народився 1 грудня 1920 р. у Львові в родині залізничного урядовця. В 1941 р. брав участь у похідних групах, а згодом вступив до Дивізії "Галичина". Кінець війни Захопив його в Німеччині, звідкіля він виїхав до США.